Частина 27: Староста.

*Новий світ. День 3. Ранок*

Хлопець йшов до трактиру. У крамниці Лайли він нічого не знайшов корисного для себе. Зрештою, він навіть грошей з собою не брав, тож навіть купити він нічого не зміг би! Але він помітив, що у крамничці було багато чого корисного. Там і речі для побуту, і речі для виживання — усе, що тільки могло сподобатися. Проте Айвін не квапився. Він хотів спочатку дізнатись, що саме скаже йому Якоб. 

Бо парубок, незважаючи на переконання усіх навколо, не вірив до кінця у те, що усе пройде спокійно. Зрештою, завжди залишався шанс на "випадковість" і юнак це розумів. Він цілком міг уявити те, що він може "просто не сподобатися" Якобу. І тоді його перебування у селі опиниться під великим сумнівом! 

Коли він зайшов до трактиру, то одразу ж зустрівся з Яшмою. Висока дівчина була одягнена у білосніжний фартух, а на її голові, міцним вузлом була зав'язана щільна біла хустка. Яшма тримала перед собою величезний кошик. Айвін миттєво зрозумів, що сьогодні — той самий день прання. Це було очевидно, адже у кошику він помітив наволочки і ковдри, які той вчора латав цілий день. Тканина прикувала усю його увагу, адже її було настільки багато, що він тепер і не був впевнений у тому, що йому дадуть сьогодні поговорити з Якубом.

— О! — дзвінко промовила Яшма. — Привіт! — сказала вона і повернулася до хлопця.

 Айвін, що дивився на кошик, раптом зрозумів, що тепер витріщається на груди дівчини, що опинилися на тому місці. Піднявши погляд, юнак помітив зухвалу посмішку на обличчі дівчини. Яшма швидко зрозуміла, куди той витріщався, втім, здається, їй це тільки подобалося. 

— Сподобалися? — запитала вона, знов провокуючи Айвіна. — На озері не намилувався ними, чи забув вже, як виглядають?

Парубок тільки почервонів і відвів погляд. Йому було незручно від того, що він вчасно не підняв погляд, а згадка про озеро — тільки сильніше розпалювала його сором. 

— О, хлопче! — втрутився у розмову дід Ларс. — Вітаю тебе! 

— Навзаєм! — промовив юнак, що бачив у старому трактирнику — своє спасіння від жартів Яшми. Обійшовши дівчину, Айвін пішов до діда, щоб особисто попросити його про відгул. 

"Ми не закінчили!", — грайливо промовила Яшма, коли парубок проходив повз неї. Після цих слів, вона, наче нічого не сталося, пішла собі далі по своїх справах. 

Айвін лише проковтнув ком слини, що зібрався у горлі від усієї цієї ситуації. Втім, коли він підійшов до трактирника, то швидко відволікся на головне, а саме — питання розмови з Якобом. Парубок думав, що йому доведеться довго усе пояснювати Ларсу, але той, почувши "хочу доєднатися до села" та "розмова з Якобом" — швидко склав картину в голові. 

— Звичайно, йди! — промовив дід. — Сьогодні все одно день прання, тож я б і не напружував тебе. Цим в трактирі жінки займаються. Яшма он ходитиме до озера, а моя стара усе буде розвішувати. Справ для тебе сьогодні, напевно, не буде!

— Як це? 

— Ну ось так... — знизав плечима Ларс. — Проте якщо вже є стійке бажання — можеш потім допомогти Яшмі. До озера далекувато йти, до того ж ще й мокрі речі нести — ось і склади їй компанію! 

Айвін кивнув і вийшов з трактиру. Перед самими дверима він встиг помітити щиро здивований погляд з боку Яшми, але дівчина нічого не сказала йому, тож і він вирішив, що розповість їй усе потім.

До старости він вже йшов разом з Тіріоном. Так було надійніше. По-перше, Айвін не знав, де жив Якоб. А по-друге, з мисливцем поруч — йому було спокійніше. Чоловік сказав, що заступиться за хлопця, якщо ситуація буде того потребувати. Хоча, разом з цим, він також неодноразово похвалив старосту за справедливість у питаннях їхнього села. 

Разом вони швидко дійшли до невеличкої, майже квадратної хатинки. Коли вони наближалися, то Айвін помітив Еміля, поруч з яким, звичайно, був і Гуннар. Втім вони, хоч так само побачили хлопця, вирішили не підходити до нього. Проте, роблячи вигляд, що просто займаються власними справами, крутилися навколо хатини, інколи кидаючи погляди, що були сповнені підозр та недовіри.

Тіріон, зупинивши хлопця перед дверима, постукав у двері. Почулося гучне "Так-так, зараз!" і через секунду на подвір'ї стояв невисокий худорлявий чоловік. На вигляд йому було десь років сорок п'ять. На голові не було жодної волосинки, очі — глибоко посаджені у череп. А долоні були вкриті тонкими, але дуже чіткими синіми венами. Чоловік був вдягнений у легку синю сорочку й темні штани, на його ногах красувалися легкі чоботи. 

Якоб посміхнувся, коли побачив мисливця. А от перевівши погляд на Айвіна — посмішка з обличчя старости зійшла. Чоловік був уважним і наче намагався знайти щось підозріле у образі хлопця. 

— А ви, юначе, — задумливо промовив чоловік, — мабуть той самий "новенький", що прийшов до нас три дні тому?

— Так, — кивнув парубок. — Мене звати Айвін! 

— Що ж ти шукаєш у цьому селі, Айвіне? — так само задумливо запитав Якоб. 

— Ем... — розгубився той. — В якому сенсі?

— Він шукає притулок! — втрутився Тіріон. — Поки що живе зі мною, але вирішив от, що хоче залишитись тут, з нами! — пояснив той. — З першого дня працює у трактирі, допомагає Яшмі та Ларсу!