Частина 25: Рішення!

*Рідний світ. День -2. Ранок*

Смачна щука вже почала шипіти на пательні. Спів смаженої риби завжди пестив хлопцю вуха. Єдиною його "розкішшю" була сіль — ані перцю, ані прянощів, ані іншої спеції у Айвіна не було. Та, власне, йому на це було байдуже. Хлопець був голодним наче вовк, тож він був готовий з'їсти цю рибу і сирою. 

Барон вже впорався зі своєю рибою, тож тепер він сидів поруч і, дивлячись на пательню зі смаженою стравою, вдавав з себе саму цнотливість. Звичайно, з нотками провокацій та жебрацтва. 

Та Айвін, як би сильно не любив пса, більше не міг йому нічого дати. Хлопець знав, що пес ще пройдеться вдень по смітниках і назбирає собі "чогось на тацю", а от у плани хлопця обід не входив — занадто велика розкіш. 

Так, у нього були ще припаси — мінімум тиждень він міг дозволити собі їсти тричі і навіть не дуже сильно заощаджувати на раціоні. Втім, юнак знав, що таке "легкий голод" і що таке "нестерпний голод". Якщо з першим ще можна миритися чи ігнорувати його — він просто відволікає думки, та аж ніяк не заважає справам. То от ігнорувати нестерпний голод неможливо, а з ним вже про жодні справи можна навіть і не мріяти. 

А якщо юнака знов викинуть на вулицю чи йому випаде кілька нещасливих днів, коли він нічого не зможе знайти поїсти, ці самі ресурси йому і стануть у нагоді, ними він і прогодує себе до моменту, поки не знайде собі чогось їстівного. 

— Ну, — промовив хлопець із посмішкою. — Смачного мені! 

"У-у-у!", — від Барона. Єдине, що промовив собака. Чи то "Смачного тобі!", чи то "А як же я?" — Айвін не знав. Та він і забув про це, коли зуби впилися у смажену рибу. 

Внутрішні соки щуки приємною хвилею потекли до горла, а зуби зустрілися з м'яким м'ясом. Сама по собі, риба була не дуже смачна, але через голод, втому та ранковий холод — Айвін відчував себе якимось важливим міністром, що приїхав у дорогий ресторан покуштувати рідкісної рибки! 

Посміхаючись, хлопець кивнув собаці, наче той був його інтелігентним співрозмовником. Шкода, що собака не могла говорити. 

— Що, — запитав хлопець у пса. — Я знаю, що ти гарно вмієш виживати! Власне, як і я... — хлопець зробив паузу, відкушуючи шмат від риби. Один він вже з'їв, один тримав у руках. Ще два лежали на пательні. — Але виживати — це усе, що ти вмієш! Розуму в тебе, собако, як у соснової шишки! 

"У-у-у!", — знов пролунало від Барона. 

— Та знаю, я така сама соснова шишуля! — посміхнувся хлопець і кинув залишок собаці. — Нам з тобою до міністрів, як цій рибі до ведмедя! Я тільки і бачив тих міністрів, що по телевізору! Цікаво... А як вони живуть? Сто відсотків, що вони не ловлять рибу на погнутий цвях у люті морози! Єх, зараз би яблук... Та де ж їх знайти! — сумно видихнув парубок, беручи останній шмат риби. 

*Новий світ. День 3. Ранок.*

Айвін прокинувся раніше півнів. Вчора він не дуже-то сильно і виснажувався фізично — робота була переважно сидяча, тому він і не втомився настільки, щоб спати довго. Порожня миска, що вчора була зі смачнючим пирогом, сьогодні була зрадливо порожньою. Лише крихтки, що залишилися від випічки, нагадували парубку про той неперевершений смак яблук! 

Важко зітхнувши, хлопець піднявся на ліктях. Тіріон ще спав, а ранкове сяйво тільки-тільки починало заповзати на обрій. У цій, ще нічній тиші, Айвін раптом замислився про головне: "А що далі?". Усе життя він жив від обіду до обіду. Мабуть ті самі міністри, яких він гарно пам'ятав з екрану телевізора, так само жили від обіду до обіду. 

Та якщо вони жили так тому, що в них усе було. То ось юнак виживав так, бо нічого не мав. Складно думати про майбутнє, коли немає впевненості, що доживеш до наступного місяця. Проте зараз Айвін пригадував слова мисливця. 

"Залишитися тут? Знайти собі дружину? — подумав юнак. — А чому б і ні? За два дні я отримав тут від людей більше тепла й любові, ніж за сімнадцять років життя... там... Чому б і не залишитися тут разом із... Яшмою?"

— Не спиш вже! — раптом почулося поруч. Від несподіванки, Айвін ледь не злетів з ліжка. Це був Тіріон. Чоловік вже прокинувся і також сидів поруч. 

— Не сплю... — намагаючись вгамувати серце, що відтанцьовувало шалений ритм. — А як у вас тут... — почав було хлопець, не знаючи, що саме говорити. — Ну усі питали мене, чи хочу я тут залишитися... Але... Як це зробити? Що тут потрібно для цього?

— О! — зрадів мисливець. — То ти вже прийняв рішення! 

— Ну щось на кшталт... — знизав плечима хлопець. — Тут гарне місце і, здається, непогані люди... Навіщо йти кудись далі? 

— Оце ти правильно міркуєш! — промовив Тіріон. — Значить, дивись... В цілому, діло нехитре. Тобі потрібно буде підійти до Якоба, повідомити йому, що хочеш стати новим мешканцем села. Потім потрібно буде поїхати до маєтку знаті — зрештою, вони володарі цієї землі і вони виносять остаточне рішення. Я не знаю, що вони скажуть, але... Гадаю, що усе буде добре! А потім тобі потрібно буде повернутися до Якоба і повідомити йому, що тебе прийняли! 

— Ого, усе так складно... А як Яшму чи Лайлу приймали? — запитав хлопець.