Частина 17: Щирість

*Новий світ. День 7. Глибока ніч*

— Повірити не можу! — промовила пані Лів, дивлячись на власну картину. 

Пейзаж озера, який їй сподобався, зараз виглядав так, наче вона його малювала п'яною. Ні, сама картина була неперевершена — точно найліпша, чи, принаймні, одна з найліпших робіт жінки. Усі мазки охайні й м'які, кольори плавно перетікають один в одного, а загальний план виглядає наче реальний! Картина нагадувала дрібне віконце, що вело у той самим момент, коли жінка малювала біля озера. 

Але задоволення від картини не було аж зовсім! І найжахливіше те, що сама пані Лів не могла зрозуміти, чому те, що вона чекала з таким натхненням, чомусь повністю її не влаштовує! 

"І ще той Айвін, — розгнівано подумала аристократка. — Чому такий хлопець не мені? Чому подібне — завжди не мені?"

Ці думки, що снували в голові вельможі вже пів дня, вже втомили її. Незрозуміло чому, але жінку зачепила відповідь хлопця, і та зараз не могла знайти собі спокою. Навіть вино, яке вона завжди пила для розслаблення — зараз тільки сильніше її дратувало. Не витримавши пікового напруження, жінка плеснула вином на картину. Багряна рідина швидко стекла на підлогу, пофарбувавши картину у нерівномірні й огидні рожеві плями. 

*Вдень*

Айвін стояв перед жінкою. Між ними вже встигла повиснути неприємна пауза, проте аристократка бачила, що юнак просто не може знайти відповідь — аж ніяк не ігнорує її. Зрештою, питання було дійсно складним. Яшма — дівчина, що, вочевидь, подобалася хлопцю. Дівчина, яка дуже багато чого зробила для нього і неабияк допомогла йому — раптом виявилася колишньою повією. 

Питання складне, адже ніхто не хоче поруч із собою подібну жінку. Але й покинути її вже просто так не вийде. Пані Лів і сама не знала, як правильно вчинити у цій ситуації, адже Яшма дійсно дуже гарна дівчина. 

— Та ні, — знизав плечима Айвін. Голос його був спокійним, навіть трохи легким — наче він думав, що обрати на вечерю. — Не планую я її кидати... Зрештою, я сам ледь не опинився у її ситуації. Якщо чесно, то трохи дивно від усього цього — навіть ніяково. Проте... Я не знаю... Мені не хочеться її кидати.

— Ого! — промовила пані Лів. — Я... Я в захваті... — не знала, що відповісти вельможа. — Айвіне, а ти... гарний чоловік! Я майже заздрю Яшмі! 

— Чому? — здивувався хлопець. 

— Ну... Я не знаю, звідки ти Айвіне, але в наших краях про такі речі дбають! — сказала жінка так, наче засуджувала парубка у чомусь. — І... Яшму місцеві не беруть собі за дружину саме через її минуле — адже бути сто-якимось там — ніхто не бажає! Та ти, здається, не звертаєш на це уваги... 

— Пані Лів, — промовив хлопець і примруживши одне око, почухав потилицю. — Скажіть, тільки не ображайтесь, я в жодному разі не хочу образити вас, чесно! 

— Добре, — кивнула вельможа. — Я вірю тобі! Слухаю.

— Вам доводилось колись... Сидіти тижнями без їжі? — запитав юнак, на що отримав закономірну відповідь. — Мені доводилось. А чи доводилось вам терпіти нахабного торговця, коли той мацає вас усюди, де можна, ще й схиляє до інтиму з ним? 

— Ні, звісно! — випалила жінка, що аж ніяк не очікувала на подібне питання. 

— Стеж за словами! — нагадав хлопцю найманець, що був поруч. — Ти не з сільською дівкою розмовляєш! — додав він, але пані Лів миттєво його осадила, нагадавши, про що попереджав парубок. 

— Я перепрошую, — повторив Айвін і підняв руки в ліктях. — Я аж ніяк не хотів вас образити, пані Лів! Просто... У вас, як я розумію, була людина, яка про вас піклувалася! А в мене ні... Батьки з дитинства ненавиділи мене, адже я... був... — ці слова давалися юнаку найважче. 

— Так? — обережно запитала жінка. 

— Не хотіли мене, в цілому, — промовив нарешті парубок. — Та й покинути десь у лісі, до першого вовка, також не наважилися! От я і був змушений жити, не потрібний нікому! Яшма, гадаю, була в ще більш жахливому становищі. Якщо ви кажете, що її батьки продали її в бордель... Як вона могла уникнути цієї долі, коли сама ще в пелюшках була? 

— Ніяк... — вимушена була погодитись вельможа.

— І мені, якщо чесно, складно її звинувачувати! Я сам ледь уник тієї долі з крамарем, але Яшма... До неї я відчуваю тільки співчуття, але про це... Я вже сам з нею поговорю! — закінчив Айвін. 

Аристократка стояла, схрестивши руки під грудями. Їй нічого було сказати, але вона й без слів розуміла, що хлопець мав рацію. Відвернувшись до озера, жінка шукала, що відповісти Айвіну, але слів не знаходилося.

— Заздрю... — тільки і сказала вона. Тепер її голос не був таким легким та шовковистим. Жінку наче підмінили.

— А?

— Заздрю Яшмі, — повторила пані Лів. — Вона знайшла гарного хлопця. Заздрю... 

Не знаючи, як на подібне реагувати, парубок лише вибачився і, піднявши відра, попросив дозволу піти. Айвін і сам не знав, чому запитав це у вельможі, але пані Лів стала раптом такою холодною, що перед нею не хотілося зайвий раз відсвічуватися.