Частина 16: Відвертість!

*Новий світ. День 7. Вечір*

У хаті Якоба, під самісінькою стелею, утворилася чорна, невидима людському оку хмара. Це була напруга. І вона була такою густою та концентрованою, що, здавалося б, ще трохи — і можна буде ложкою зібрати її собі до страви. 

А причиною появи цієї хмари — знову був Еміль, а точніше, ще й його батько! Чоловіки знов не поділили погляди на життя одне одного, через що сталося непорозуміння. Надихнувшись розмовою з аристократкою, яку Якоб мав сьогодні вдень, чоловік знову вирішив, що гарною ідеєю — спробувати сина миром схилити до шлюбу з Лайлою. 

Але Еміль, як і раніше, не поділяв поглядів батька на його ймовірне майбутнє, так і продовжував не поділяти їй. Хлопцю Лайла була до одного місця, і він вже неодноразово повідомив цю думку своєму батьку. Але той, наче не чуючи, продовжував стояти на своєму. І їхня суперечка вже наближалася до позначки, після якої розмовляти вже почнуть кулаки чи погрози.

— Добре, — видихнув Якоб, скидаючи загальний рівень напруги. — Давай по-іншому, — підняв він долоні і легенько ляснув ними по столу. — Чим тобі подобається та Яшма? 

— Я тобі вже сотню разів це пояснював, — схрестивши руки, відкинувшись до стіни, видихнув Еміль. Йому вже набридли однотипні й регулярні сперечання з батьком, що наче не розумів його на рівні мови. — Якби ти хотів мене почути — вже б давно зрозумів...

— Я хочу тебе почути, — обірвав його Якоб. — Правда! Мені не менше за тебе подобається сперечатися з тобою, але я, як батько, хочу для тебе найліпшого, а тому я мушу подбати про твій майбутній шлюб! А то про нас, ще чого не вистачало, плітки підуть! 

— Ось! — промовив Еміль, зупиняючи чоловіка. — Саме про це я тобі завжди і говорю! "Що про нас подумають люди?!" — це єдине питання, яке тебе хвилює! — повідомив парубок. 

— Ну, а як? — щиро здивувався староста. — Звичайно! Ти ж не відлюдником живеш у лісі чи в горах! Ти живеш у великому селі, де є ще й інші люди! Звичайно, що думки інших мають хвилювати і тебе, і мене...

— Я згоден, ми не в горах! — кивнув Еміль. — Але й говоримо ми не про поведінку чи ставлення до сусідів! Ти мене змушуєш обирати дівчину, з якою я буду нещасливий, а я хочу обрати дівчину, яка мені подобається! Ось! Усе! — підвищував тон парубок. — Нічого більше, лише банальне питання щастя! А ти й сюди притягаєш тих людей, наче вони свічку триматимуть, коли я з дружиною буду у ліжку "розважатись"! 

— Ну, а як? — щиро не розумів Якоб. — Дружина, це також дуже важливо — це назавжди! Як про тебе будуть думати чи говорити, коли дізнаються, що твоя дружина — повія! А твоїми зусиллями — усі тепер знають, що Яшма нею була. 

— Слухай, татусю, — сказав Еміль глумливо. — Я втомився товкти воду в ступі! Тобі яка справа до того, ким буде моя дружина? 

— Пряма! — обурився староста. — Що ж про мене люди скажуть? Як ти уявляєш? Видав сина за шльондру, то який ж з мене батько?

— Кепський! — обірвав його хлопець. — Ним був до Яшми, ним є зараз, ним будеш і потім, враховуючи те, як ти ставишся до щастя сина! Тільки село та аристократи — ось усе, що тебе хвилює. Після смерті мами — тільки про "інших людей" і піклуєшся! — зі злом у голосі, чеканив юнак. — А коли мені потрібна була твоя увага, порада, турбота — я тільки і чув: "Не заважай" та "Ти вже не маленький"! Тож, татусю, я навчився жити без твоєї допомоги, я так і продовжу жити! 

— Але ця дівчина зведе тебе в могилу! — випалив чоловік, сподіваючись достукатися до сина. — Що тебе з нею чекає?

— А що б не чекало — то вже моя справа! — огризнувся Еміль. — А ти, якщо вже так піклуєшся про те, що про тебе подумають, піди до маєтку — присунь тій же пані Лів! Ото честі буде тобі! 

— Замовкни! — випалив Якоб і вдарив рукою по столу. — І не смій порочити ім'я чемної жінки! Вона, на відміну від тебе, слухається старших! Вона піклується про свою честь та ім'я! І їй не байдуже на авторитет та суспільну думку! 

— Ти справді в це віриш?! — випалив хлопець і засміявся на ввесь голос. 

*В той же час*

— Ух, дякую тобі! — посміхалась Яшма. 

Під вечір, покінчивши з клопотами по дому, вона вирішила вибратися на прогулянку. І не аби з ким! Їй також вдалося вмовити і хлопця піти з нею. Під яскравим сяйвом місяця, вони блукали за межами села, насолоджуючись приємними подувами вітру. 

Дівчина, наче повернувшись в дитинство, бігала по траві босоніж, тримаючи босоніжки в руках. Бажаючи поділитися настроєм з Айвіном, вона крутилася навколо нього, наче красива пташка — але хлопцю було не до жартів. Потупивши погляд, юнак просто йшов за нею слідом, намагаючись не наштовхнутися в неї. 

З голови парубка не виходили слова пані Лів. Звичайно, що парубка насторожувало те, що про минуле Яшми усі відмовлялися говорити, посилаючись то на таємницю, то на невпевненість, то прямо відмовляючи. Але аристократка так різко й раптово усе розповіла, що хлопець тепер і не знав, що думати. 

"Що плануєш робити з Яшмою?", — останнє питання жінки, наче уламок стріли, міцно засів в його пам'яті.

"А що тут можна зробити?!", — думав хлопець.