Частина 14: Страшна таємниця

*Новий світ. День 7. Опівдні*

Під'їжджаючи до села, пані Лів побачила якогось чоловіка. Згорбившись, він йшов у напрямку села, а на спині той тримав великий мішок. Аристократка спершу не зрозуміла хто це, та коли її карета під'їхала ближче, панянка впізнала місцевого старосту. 

Карета пронеслася вперед і пані Лів миттєво наказала зупинитися. Виглянувши з екіпажу, аристократка помахала блідою долонею і запропонувала підвезти. Якоб спершу вагався, та потім, під важкістю свого тягаря, погодився. Коли той наблизився до карети, жінка наказала своєму найманцю допомогти старому чоловікові з мішком. Протягнувши руку Якобу, аби він легше зміг піднятися до карети, староста тільки ніжно поцілував її руку і заліз у екіпаж сам. 

— Щиро дякую вам, пані Лів! — подякував він. — У вас дійсно велике серце! 

— Що змусило вас тягнути такий мішок в таку далечінь? — запитала аристократка. 

— Потреба змусила! — знизав плечима Якоб. — І так, ви, як завжди, маєте рацію! Тягну я цей мішок аж з сусіднього села. Вже думав спина трісне! 

— Ох, тоді відкиньтеся на м'яку спинку! — погляд жінки став більш м'яким. 

Пані Лів справді співчувала його болю, адже Якоб вже був доволі старим для таких активностей. Той дослухався до поради і дійсно розслабив спину, вмостившись на м'яких подушках, якими було оббито дерево. 

Вельможа, в цей час, шукала серед речей, які їй зібрали покоївки, щось, чим можна було б допомогти чоловіку. Та єдине, що там було, — фрукти й вода. Саме це вона і запропонувала Якобу. Чоловік спершу чинив опір, не хотів зловживати добротою, та пані Лів не здавалася і, зрештою, вмовила Якоба поїсти.

— А у вас же син був... — обережно промовила вона. — Чому не попросили його допомогти?

— Ох, — промовив чоловік, відволікшись від води. — Та куди там! Ледащо росте, тільки за спідницею Яшми і бігає! Попросити його щось зробити — то там або город виполе замість бур'янів, або відро в криниці втопить! То я краще вже сам принесу те зерно! 

— За Яшмою? — здивувалася аристократка. Вона пригадувала, як дівчина тулилася до Айвіна, і до розуму жінки закралися сумніви. — Я гадала, що вона з Айвіном планує щось?

— Ох, — махнув рукою Якоб. — Та хай би вже швидше! — з надією промовив староста. — Може тоді до нього дійде, що вона йому не пара! 

— Вам не подобається Яшма? — спокійно запитала жінка. 

— Ой, та ні! — зрозумів, що сказав Якоб. — Я не про те! Дівчина вона непогана, це вірно! Та я боюся, що Еміль за нею бігає тільки через її... — зам'явся чоловік. — Форми! — нарешті закінчив Якоб і, доповнюючи сказане, притримав власні груди, натякаючи вельможі на сенс. — А я хотів би, щоб він Лайлу обрав! Вона — дівчина спокійна, з добрим характером, працьовита! Цей ледар з нею хоча б не пропаде — я померти спокійно зможу! 

— Та куди ви! — м'яко посміхнулася жінка. — Ви ще молодий, вам зарано вмирати! Живіть з нами довше! 

"Пощастило Яшмі! — замислилася пані Лів. — Одразу двоє хлопців нею зацікавилися! І це з таким її минулим! — із заздрістю подумала вона"

— А що Лайла про це думає? — запитала вельможа. — Чи ви ще не спілкувалися з нею та її опікунами?

— Чого ж не спілкувався?! — випалив чоловік. — Спілкувався, ще й як! Хельга та Калеб — чудові люди! Таких будь-хто забажає в родину! І з Лайлою наче стосунки потроху складаються. Та я за дурня свого боюся! Не розумний він, не навчив його я... — помітно засмутився Якоб. — Як дружина померла... Я себе від горя не знаходив. Пірнув у роботу, у справи села... А про сина свого й забув... 

На очах старости раптом з'явилися дрібні крапельки сліз. Чоловік змахнув їх великим пальцем і, піднявши голову, подивився на обрій. Сонце, вже піднявшись в зеніт, тепер лише повільно сповзало вниз. 

— І тепер от не можу знайти на нього управи! — пожалівся чоловік. 

— Все буде добре! — промовила пані Лів, погладивши Якоба по плечу, яке усе було в пилу від мішка. — Покажіть, що ви його любите і бажаєте йому усього найліпшого! Гадаю, що це спрацює. 

Кинувши погляд убік, жінка помітила невеликі хатинки — вони наближалися до села. Якоб, прибадьорившись, подякував аристократці за допомогу, як фізичну, так і моральну. Коли карета в'їхала у село, то Якоб, взявши мішок, зліз і пішов додому. А пані Лів, разом з охоронцем, вирушили у бік озера.

*В той же час*

— Яшмо! — промовила бабця Астрід. — Скільки можна вже ту кімнату полірувати?! Сходи он за водою до озера краще, в трактирі скоро пити нічого буде! 

Яшма, від самого ранку, затіяла прибирання в своїй кімнаті. І прибирання не абияке! Дівчина вже пів дня бігала з відрами, мітлами та ганчірками. Хлопець одним оком зазирнув у її кімнату — вона була вдвічі більша за його. Але то й не дивно — онучка трактирника та ще й дівчина. Та під час прибирання, великі кімнати й прибирати потрібно довше! 

Тому її обов'язки на сьогодні взяв собі Айвін. Він і не здогадувався, що крутитися бджілкою між столиками й відвідувачами — може бути настільки складно. На можливість сходити за водою — парубок дивився як на спасіння.