Частина 12: Колишній

*Новий світ. День 6. Опівдні*

Еміль блукав селом. План-то він мав, які слова сказати — також знав. Та от як витягнути Яшму на діалог тет-а-тет — оце було питанням із зірочкою. І як його вирішити — чоловік не знав. Після того, як він розпустив слух та посварився з Яшмою — старигань Ларс його в таверну не пускав, а караулити Яшму під дверима трактиру — ідея кепська. 

Але раптом, чоловік помітив Яшму, що вибігала кудись з села у бік лісу. До неї було з пів сотні кроків, але Еміль чудово бачив, що на Яшмі не було обличчя — дівчина прямо на ходу змахувала руками сльози з обличчя.

Піднявши голову до неба, Еміль не повірив власному щастю. Шанс, який він так сильно хотів отримати — сам зараз виходить з села. Причому робить він це за доброю волею, та й у потрібному Емілю настрої! 

Опустивши голову, чоловік тихо побіг слідом, тримаючись на певній відстані. Зелене поле, по якому йшла Яшма, Еміль вирішив перечекати — і так зрозуміло, куди вона піде. А от попастися їй на очі — лише створити собі незручності, а також необхідність пояснювати свою поведінку. 

Коли дівчина дійшла до перших дерев, Еміль, наче спритний вовк, що побачив здобич, побіг по полю вперед. Та дівчину він вже не побачив. Ліс, зрештою, проглядався значно гірше, аніж село та поле. Проте й без цього було зрозуміло, куди пішла Яшма — до озера! 

Виглядаючи з-за кожного стовбура, чоловік наближався до водойми, аж раптом...

— Вона не тут? — здивовано промовив він, дивлячись на порожній берег. Піднявши очі, він помітив й інше, друге озеро. — Можливо вона не хоче, щоб її бачили? — припустив Еміль. — Тому вона пішла туди?

І справді, варто йому було тільки наблизитися до верхнього озера, як він одразу побачив знайомий силует, що сидів біля плеса. Вмостившись на піску, дівчина обійняла власні коліна і встромила в них обличчя. За гуркотом невеличкого водоспаду було майже й нечутно того, що вона плаче. 

Взявши невелику паузу, Еміль зупинився, аби перевести дух і заспокоїти серце. Зараз він мусив виглядати впевнено та спокійно. Зараз Яшма була в найвразливішому стані, але саме в цьому стані — його думка матиме найсильніший ефект. 

— Давно ти не підіймалася сюди... — промовив чоловік. 

Почувши незваного гостя, дівчина злякалася. Розвертаючись, вона зробила це настільки швидко та незграбно, що підкосила ногу і впала знову на пісок. 

— Останній раз я тебе тут бачив, коли ти пішла від мене! — нагадав Еміль. 

— Що тобі треба? — запитала Яшма, намагаючись зберігати впевненість голосу. Втім, їй це зробити не вдалося — голос тремтів і ламався, а з очей не переставали йти сльози. — Знову мене будеш в воду кидати і мацати усюди, наче свиню! 

— Я ніколи не вважав тебе свинею! — зробив кілька кроків вперед чоловік. Але, побачивши страх в очах дівчини, зупинився і мирно підняв зігнуті в ліктях руки, показуючи, що далі він не наблизиться. — Я завжди вважав тебе найліпшою жінкою, яку тільки знав! 

— Ага... — буркнула вона. — І тому розніс по усьому селу те, що було зі мною раніше?! Дуже дякую... — спогади про минуле змусили Яшму заплакати ще сильніше. Заплющивши очі, на пісок впало кілька великих крапель, а сама дівчина, опустивши голову, протирала очі зап'ястком. 

— Я не хочу тебе нікому віддавати! — тихо промовив Еміль. Але впевнено. Яшма почула його і підняла голову. — Я хотів тобі показати, хто з усіх чоловіків — справжній! Ти розповіла Айвіну? Не думаю... По обличчю твоєму красивому бачу, що не розповіла... А ти розкажи! 

— Не буду, — булькнула Яшма горлом. 

— Він не знає. Я знаю, — спокійно повідомив чоловік. — Я був поруч з тобою до того, як це все з'ясувалось, залишився і після. А Айвін — він залишиться? 

Дівчина відвела погляд. Еміль бачив, що її очі бігають по піску так, наче намагаються знайти там відповідь. Аж раптом вона знов подивилась чоловіку в очі. Тепер вона вже не плакала! Нахмуривши брови, вона піднялася і зробила кілька кроків у бік спуску до нижнього озера. 

— Я не хочу далі продовжувати! — невпевнено промовила вона наостанок. — Ти мене осоромив, а тепер намагаєшся грати в лицаря! 

*В той же час*

Двері трактиру відчинилися і на порозі з'явилася Хельга. Втім, зараз вона тримала під руку хлопця. Жінка була налаштована серйозно і мирного рішення вона не шукала. За Айвіна нікому було заступитися в цьому селі, а тому це зробити мусила вона. Знала, що могла й промовчати, але внутрішній стрижень не дав би їй відсидітися. Так, Яшма була її подругою, вона це розуміла. Але одна справа — коли ти даєш ще не своєму хлопцю ляпас по щоці, та зовсім інша — коли ти відбиваєш йому щелепи так, що щока аж пухне! Долоня дівчини аж відпечаталася на щоці у Айвіна. 

Першою помітив її дід Ларс. Чоловік вже встиг зрадіти, помітивши стару знайому, та вигляд парубка, що був поруч, змусив посмішку втекти з обличчя діда. Юнак все ще тримав м'ясо біля голови, тож сам слід від удару — він не бачив.

— Що сталося, Хельго?! — тихо запитав чоловік. — Чому ти привела Айвіна... Йой, юначе, — перевів він погляд на парубка. — Що з тобою сталося?