Частина 10: Підготовка!

*Новий світ. День 6. Ранок*

В маєтку аристократів день тільки починався. Лежачи на м'якій перині, пані Лів навіть і не думала підійматися. Вона завжди полюбляла спати до обіду, та ранкові птахи, яким не жилося нормально у інших місцях, вирішили, що найліпше місце для співу пташиного оркестру — саме на підвіконні її кімнати. І варто було лише прокинутися, розплющити очі та відігнати сон — як пташине сімейство кудись полетіло.

— Ну і нащо я прокидалася?! — злісно промовила аристократка. 

Спати вона вже не бажала, та й втома її не турбувала — панянка просто полюбляла довго спати, насолоджуючись приємними почуттями. Їхати в село вона сьогодні не планувала, тож ранковий підйом, який необхідний, аби встигнути в село до опівдня — був не потрібен. 

— Нудно, — підбила підсумки пані Лів. 

Аж раптом роздався стукіт у двері. Це здивувало жінку. Піднявши голову, вона дивилася на дерев'яну браму, що боронила вхід до її фортеці — кімнати, — з таким подивом, наче ці двері хтось вночі підмінив. Покоївки ніколи б не посміли потурбувати її в такий час, тільки якщо б сталося вже щось зовсім непоправне! Але запахів пожежі не було чутно, вона не прокинулася по шию у воді, сонце на небі все ще світило — жодної причини турбувати вельможу у покоївок не було. 

— Лів, — почувся сильний чоловічий голос. В ньому жінка миттєво впізнала голос брата. — Ти спиш ще?

— Ні, брате! — зраділа вона, миттєво піднявшись. Тепер аристократка не розвалилася на ліжку. Тепер вона сиділа, очікуючи, що брат до неї зайде. 

— Ходімо, ти ще встигнеш на сніданок! — покликав пан Хромар. 

— Брате, — трохи розчаровано промовила пані Лів. — І ти не зайдеш до своєї улюбленої сестрички?! 

На якусь мить у повітрі зависла тиша. Та жінка аж ніяк не сумнівалася у тому, що Хромар до неї зайде. І дійсно, в наступну мить, ручка дверей смикнулася і на порозі з'явився її брат.

Високий чоловік із довгим темним волоссям, що хвилями спадало на плечі. Широка спина та сильні руки — чоловік вселяв повагу до себе самою лише постаттю. На лівому оці була пов'язка, але вона аж ніяк не спотворювала чоловіка, навпаки, додаючи йому певного шарму.

— Брате! — зраділа сестра і тихо заплескала в долоні.

Чоловік, усміхаючись, повільно підійшов до жінки і протягнув їй руку. У відповідь, пані Лів вхопила руку брата і завалила його на ліжко. Вмостившись поруч, вона владно закинула на нього свою ногу, показуючи, як сильно вона його любить. 

— Доброго ранку, Лів, — промовив чоловік і поцілував сестру в маківку. Від радощів вельможа лише сильніше стиснула брата в обіймах. — Щось ти сьогодні рано прокинулася! 

— Птахи розбудили, — пояснила дівчина. — Брате, коли ти мені вже чоловіка знайдеш? — одразу перейшла пані Лів до головного. 

— Скоро, люба, — втомлено зітхнув пан Хромар. — Зараз просто не час для цього! 

— Ну... — розчаровано промовила жінка. Поруч з братом, вона геть забувала про етикет, поведінку, статуси та усе інше. Поруч з Хромаром, що був завжди поруч, її хвилював лише він і ніхто більше. — Ти завжди так говориш, а я вже втомилася чекати! 

— Так, бо зараз я не знаю гідних для тебе партнерів, — спокійно пояснював чоловік. — Усі або нижче за нас становищем, або діди. Що, скажеш мені підкладати тебе під них, як свиню під товстенного хряка? 

— Ні, я не хочу до стариганів! — промовила жінка. 

— От і я так думаю! — посміхнувся чоловік. — Тому давай, сонечко, підіймайся і ходімо снідати. 

— Я хочу з тобою полежати! Відтоді, як ти одружився з Ідою, ми так рідко проводимо час разом, — продовжила жалітися Лів. 

— Ну, що тобі сказати... — розгубився чоловік. — В мене є обов'язок і перед дружиною. Просто не вистачає часу! 

— В тебе не вистачає часу на мене? — обурилася жінка. — А переді мною у тебе немає обов'язків? Я залишилася сама із собою: ти і сам пішов, і заміж мене не видав! Усе тільки Іді достається!

— Ну пробач мене, люба! — сказав Хромар. — Я люблю тебе так само, як і Іду, не починай! Ходімо ліпше їсти! 

Із цими словами, чоловік встав з ліжка разом з сестрою, що досі висіла на ньому. Ось так, наче Лів досі була дитиною, брат доніс її до дверей. Там аристократка вже сама спустилася, розуміючи, що не може показатися перед прислугою, висячи на шиї у брата. 

— Ой, я ж у піжамі! — раптом помітила вона. 

— Чекаємо на тебе за столом? — промовив наостанок Хромар і вийшов. 

Коли ж вельможа змінила одяг і спустилася до зали на сніданок, усі вже побачили її в звичному чорному вбранні. Вже більше не було дитячої наївності у погляді, а голос був таким же рівним та шовковистим, як і завжди. 

За круглим широким столом, який було вкрито широким білим обрусом, сиділо двоє людей: чоловік і дружина — Хромар та Іда. 

Висока витончена жінка з волоссям кольору білого золота. Довгі пасма повністю закривали усю спину, тому жінка, не бажаючи затискати їх, сиділа на стільці рівно, а не відкинувшись на спинку. Як це зробив її чоловік — пан Хромар.