Частина 9: Переїзд!

*Новий світ. День 6. Ранок*

Айвін з Тіріоном вже прокинулися і почали сніданок. На сьогодні в них була юшка з м'ясом. Тепла й смачна — страва насичувала силами, що знадобляться упродовж доби. Мисливець виглядав якимось засмученим, і парубок це бачив. Та лізти з питаннями не квапився. Звичайно, що йому було цікаво, він хотів допомогти сусіду, що так гостинно зустрів його і допомагав йому! 

Але Тіріон, взявши ложку супу, замислився, коли до рота залишалося зовсім трохи. Не наважившись закинути їжу у шлунок, чоловік подивився на Айвіна, поклавши ложку назад в тарілку. 

— Слухай, — невпевнено почав він. Почувши нарешті слова друга, юнак відклав і свою ложку. — Тобі доведеться з'їхати... 

Ці слова були настільки важкими, наче на хлопця дерево впало. Подих на мить перехопило, а до розуму прийшло страшне розуміння — він знову йде на вулицю. Тільки-но йому здалося, що він знайшов своє місце, знайшов той куточок, де йому були раді і де він відчував себе, наче вдома. Де була смачна їжа, тепле ліжко, надійний дах над головою. Зараз, в одну секунду, усе це обірвалося та пішло у прірву.  

Увесь досвід виживання, який, як сподівався Айвін, уже не знадобиться йому, важким мішком знов ліг на плечі. Заплющивши очі, парубок уявив, як йому знову доведеться йти шукати безпечне місце, де йому не буде холодно, де його не дістане дощ чи сніг. Хлопець усвідомлював, що житло — це лише половина проблеми. Робота — ось що сильно впливатиме на його подальше життя. Аби влаштувати собі якесь спальне місце — потрібно буде витратити час на пошуки та на облаштування. Звичного хліву, в якому Айвін тримав і спальний мішок, і схованку — вже немає. 

— Якщо питання в грошах, то... — спробував врятувати себе юнак, сподіваючись, що мисливець передумає виганяти його, якщо хлопець буде платити за себе. Ті гроші, які він отримує у трактирі — небагато, звичайно. Та як плата за проживання у хаті, Айвін сподівався, вистачить. 

— Та до чого тут... — випалив Тіріон засмучено. Чоловікові також нелегко давалося це рішення. — Просто я та Моллі, ми вирішили одружитися. Скоро плануємо зіграти весілля... А... Ну... Я ж не можу привести наречену сюди третьою, та й прибрати цю хату треба. Я тут жив наче холостяк, тож домівка стала більше нагадувати печеру, в якій ведмідь жив, аніж місце, куди дівчину можна привести! 

— Зрозуміло... — із сумом у голосі сказав Айвін. 

— Ти, може, — обережно продовжив мисливець, — запитаєш Яшму? Зрештою, у вас там наче щось "відбувається"? Ну то може вона знайде місце для свого хлопця?! 

— Попитаю... — сказав юнак. 

Решту сніданку вони провели мовчки. Коли ж настав час робити роботу, Айвін раптово зрозумів, що його речей у цій хаті і немає. Він, як і в рідному світі, був наче собака безпритульний. Єдине, що він забрав від Тіріона — підкладку зі старої шуби, що рятувала йому життя у рідному Неназваному. 

Стоячи неподалік від хати мисливця, парубок кинув останній погляд на домівку. Тіріон вже зачинив двері і, судячи зі звуків, що лунали з відкритого вікна, вже навіть почав прибирання. 

Шлях до трактиру ще ніколи не був настільки довгим. Парубок обмірковував усе, що він міг зробити у цій ситуації. Єдиною його надією справді було те, що Яшма та дід Ларс дадуть йому хоча б якийсь прихисток. Він вже був готовий навіть працювати за дах над головою та їжу — аби тільки не повертатися до життя на вулиці. 

"Дивовижно, як я за ці п'ять днів, що я тут, звик до людського життя. Якби я сьогодні прокинувся не у хаті Тіріона, де тепло і є м'яке ліжко, а у своєму спальному мішку, на сіні — я прямо там плакати б почав! Ще ніколи й ніхто до мене так не ставився, а тут... І тепер знову на смітник?", — думав Айвін.

Зі спогадів почали спливати місця, де він був: верхнє озеро, нижнє озеро, зелене поле, велике дерево — усі ці місця зараз оцінювалися ним з погляду людини, що шукає притулок. На секунду в нього навіть пролетіла думка попросити пані Лів по допомогу. Але ця думка померла так само швидко, як і з'явилася. Він занадто мало знав аристократку, щоб просити її дати йому дах над головою, чи хоча б пошукати того, хто міг би це зробити. А віддячити їй — в нього не було чим. 

"Отак і залишуся я, сам на сам зі світом! — подумав Айвін. — Добре, спитаю ще в трактирі. Якщо не знайду притулку і тут — тоді вже буду шукати його на вулиці. Поки що не буду засмучуватися!"

Коли він прийшов до трактиру, до нього одразу ж підбігла Яшма. Дівчина виглядала, як завжди: сяючою та життєрадісною! Хлопець, розуміючи контраст емоцій, вирішив не псувати їй настрій власними проблемами. Зрештою, вони завжди були відносно поруч, тож повідомити їй про свою проблему Айвін міг у будь-який момент. Та й до того ж, власник трактиру — Ларс. Саме з ним потрібно було говорити, саме його, спочатку, хотів попросити по допомогу юнак. 

— Привіт, — задоволено сказала, майже промуркотіла Яшма. Грайливо підбиваючи хлопця своїм тендітним дівочим плечем, вона бажала трохи пограти з ним, поки не почалася рутинна праця. — Скучив за мною?

— Так, — розгубився юнак, посміхаючись. — Звичайно! — промовив він. — Як спалося?

Раптом дівчина наблизилася і, майже торкаючись власними губами вуха хлопця, промовила: 

— Спала я неспокійно! — хтиво говорила дівчина. — Я згадувала ту саму ніч на озері, де я лежала на землі, а ти, схилившись наді мною, дихав так важко, наче ти й не людина — а справжній голодний звір!