Частина 8: Вечір!

*Новий світ. День 5. Вечір*

— Щоб її, цю Лайлу! — пнув Еміль камінчик, що лежав на стежці. — Приперлася до хати, вручила батьку пиріг... Дякувати, що хоча б сама не залишилася на обід! 

— А що б тоді було? — запитав Гуннар, що йшов поруч. 

— Знущаєшся? — зі злістю у голосі випалив хлопець. 

Вони гуляли у лісі, що був біля верхнього озера, — не занадто глибоко у хащу, щоб не зустріти хижака. Але вже тут їх підслуховувати точно не будуть. 

— Мені б батько тоді б всі вуха пропиляв би, мовляв: "Он яка дівчина! Он яка Лайла! От господарочка!". Старий мене після цього зі світу зжив би, якби я відмовився після спільного обіду брати її за дружини, — пояснив Еміль. 

— А чим вона тобі огидна? — підтримав Гуннар розмову.

— Та нічим вона мені не огидна! Мені вона потрібна як собаці п'ята лапа — ось і усе! І ще Яшма, щоб її... І цей Айвін... — розлючено випаливши згадку про нового мешканця села, Еміль не витримав і, підхопивши з землі невелику палицю, кинув її у найближче дерево. Гілка не витримала і, тріснувши, розлетілася на кілька частин. 

— Ну... Ти розповів її секрет — тому вона злиться, — пояснив Гуннар. 

— Та що ти говориш?! — награно обурився чоловік. — А то я забув! А може ти подивишся на це з іншого боку? Мені вона подобалася як до відкриття її секрету, так і після! Проте інші чоловіки на селі — миттєво припинили залицятися! Я показав їй — хто є хто. Звичайно, я хотів щоб вона дісталася лише мені... Але подивись сам — ніхто не бажає її зараз, не бажали б і потім! Я ж залишився незмінним! 

— Тільки от вона про це не знає... — знизав плечима друг. 

— Усе вона знає, — роздратовано кинув Еміль. — Тільки вона ображається, що її, таку красуню, тепер ніхто не завалює увагою! 

— То вияви сам до неї увагу! — запропонував Гуннар. 

— Та я б з радістю, але вона постійно десь вештається з цим Айвіном, а мене батько до цієї Лайли затягує! Що мені, караулити Яшму біля трактиру? Я он бачив, що вони прати збиралися — я і знайшов її біля озера. 

— Тоді розірви стосунки з Лайлою... — відповів друг. 

Еміль зупинився і подивився на Гуннара. У погляді чоловіка застигло німе питання: "Ти що, взагалі бовдур?". Але син старости втримався від прямої образи. 

— От скажи мені, — почав той. — Ось ти тут ходив, я тобі говорив, ти слухав, пропонував щось... Ти взагалі зрозумів про що я тобі казав? Чи ти десь у хмарах завис? — ці питання ще ставилися спокійним голосом. — Я тобі на початку ще сказав, що батько, — почав підвищувати тон Еміль. — Змушує! — це він прокричав ледь не на пів лісу. — Взяти Лайлу за дружини! — тихіше, але все ще голосно, закінчив Еміль. — А якщо батько змушує — то люди підкорюються, бо інакше — він кісткою у горлі встане. Я, на жаль, не виключення! 

— І що робити плануєш? — запитав Гуннар. 

— Та є в мене... ідея... — промовив Еміль. 

*В цей же час*

— Пий! — промовив Айвін, протягуючи Яшмі кухоль з водою. 

— Не хочу! — відповіла дівчина, все ще тримаючи на хлопця образу. 

"Якщо вона буде вередувати і казати, що не хоче — наполягай! Покажи, що ти чоловік!", — пригадав Айвін слова бабці Астрід. 

— Я не питаю, чого ти хочеш! Пий! — сказав хлопець, сподіваючись, що це спрацює. 

І це спрацювало. Яшма, що досі не бачила від парубка такої поведінки, лише здивовано подивилася на нього. Відклавши свої справи, вона взяла кухоль і випила його, повернувши хлопцю лише порожній посуд. 

— Не ображайся! — промовив парубок, поки дівчина була під враженням. — Просто... Я не знаю, як відмовити... Ти сама мені розповідала про сім'ю аристократів, а я збираюся тут залишатися, тож мені ще доведеться спілкуватися з ними. Я просто не хотів ображати пані Лів. 

— Добре, — змирилася Яшма. Ставши поруч з хлопцем, вона почала нервово потирати власні пальці, дивлячись на них. Це хоч якось допомагало їй заспокоїтися. — Просто мені було гидко бачити, яким ласкавим ти був з пані Лів, хоча ти вдруге її бачив. А зі мною, лише на третій день, та ще й... Ну, загалом, ти зрозумів мене... 

— Зрозумів, — важко видихнув Айвін.

— Зголоднів? — запитала дівчина. 

Юнак лише покивав головою. Посміхнувшись, Яшма сказала, щоб той сідав за вільний столик, а сама пішла на кухню. Айвін так і зробив. Він сів на лаву, що була поруч з вікном. Дивлячись на небо, що вже почало потроху темнішати, хлопець пригадав свій рідний світ. План бабці Астрід — цієї милої та доброї жінки, спрацював як потрібно! Вони дійсно примирилися з Яшмою. Парубок для себе ще раз помітив те, що люди у цьому селі — неймовірно добрі й приємні. Він точно не дарма вирішив тут зупинитися.

*Рідний світ. День -2. Опівдні*

— Добре, — ліниво кинула баба Мадя. — Заплачу за рибу сім сотень. Ні, — різко виправилася вона. — Шість з половиною! Не подобаються мені її очі, хоча я знаю, що вона свіжа, бо тобі ніде її ховати!