Частина 7: Пироги та ревнощі!

*Новий світ. День 5. Опівдні*

Айвін стояв поруч із Яшмою, наче то була не тендітна охайна дівчина, а діжка з порохом, що от-от мала б вибухнути. Схрестивши руки під своїми великими грудями, дівчина, притоптуючи чобітком землю, очікувала на наступні слова парубка. Айвін, відчуваючи небезпеку, не квапився з відповіддю. 

— Що? — повторив хлопець так, наче стукав молотком іржаву протипіхотну міну, що могла розірватися будь-якої секунди, а могла б і ніколи не спрацювати. 

— Та ні, нічого, — розчаровано промовила Яшма і, видихнувши, змінила позу. Дівчина прибрала руки з-під грудей, вперши їх в боки, а погляд відвернула до трактира, що був неподалік. — Наступного разу, — додала вона, наче мимохіть, — ти хоча б попередь мене. Я відволіку її охоронця, щоб вона тебе там всього обмацала...

— Яшмо! — промовив Айвін так, наче дівчина звинуватила його у найтяжчому злочині. 

— Тобі ж сподобалося! — передражнила вона. — Судячи з виразу обличчя! Ти мені тільки натякни, я охоронця ще й затримаю, щоб ви там і переспати встигли! 

— Яшмо! — ще більше обурився парубок.

— Що "Яшмо"? — випалила дівчина і стукнула хлопця долонею по грудях. — Зі мною ти не захотів, я он скільки зусиль мусила докласти, аби ти просто пішов зі мною до озера! А тут і сам почав з нею розмову, і ще й малювали ви вдвох... Можливо я вам заважала там тільки? 

— Ну, Яш, ну будь ласка, — здався хлопець. — Я ж не чіпав цю жінку, вона сама стала поруч і взяла мою руку! 

— Так, справді, — іронізуючи, погодилася дівчина. — А коли я взяла твою руку, ти від мене відбіг так, наче я прокажена якась! 

— Це зовсім інше, — спробував пояснити хлопець. 

— Це абсолютно те саме! — відрізала вона. — З молодою й багатою аристократкою, ти весь такий спокійний, даєш себе чіпати, не брикаєшся, — сказала дівчина. — А зі мною, — пропустила Яшма першу сльозинку. — Ну вже вибач, що я така бідна й стара для тебе! 

Махнувши рукою, вона пішла до трактиру, залишаючи хлопця позаду. Подивившись на небо, Айвін подумки вилаявся і, не зволікаючи, побіг за Яшмою. 

*В цей же час, на іншому кінці села*

Обід мав тільки початися. Лайла квапилася, аби тільки встигнути повернутися до приходу батьків. В руках дівчина тримала невеличкий кошик, в якому, загорнутий в чистий рушник, лежав яблучний пиріг. Такий самий, як вона колись готувала для Айвіна. Тільки цього разу — солодощі призначалися Емілю. Як-не-як, саме він приніс їй яблука, які дівчина так хотіла на пироги. З них якраз вийшло два пироги: один батьку — як і обіцяла, а інший — Емілю, як вдячність. 

Але дівчина також хотіла встигнути до того, як староста з сином сядуть обідати. Звичайно, що вона поки що лише придивлялася до хлопця, про жодні тісні стосунки вона ще й не думала. Але дівчина хотіла віддячити, бо саме цьому її навчала Хельга ще змалку. І ось зараз, коли перед очима вже постала хата Якоба, дівчина зрозуміла, що скоро віддасть свою "солодку подяку". 

— Лайло?! — промовив Якоб, коли відчинив двері. Чоловік не чекав на гостей, тож раптовий стукіт посеред обіду — не на жарт здивував чоловіка. — Вітаю тебе, чим зобов'язаний? — ввічливо поцікавився чоловік, бажаючи побудувати з дівчиною гарні стосунки, аби тільки покращити позиції сина перед нею. — О, а чого ж ми тут?! — раптом спохватився він. — Ходімо за стіл, в нас і на трьох вистачить! 

Але дівчина відмовилась. Похитавши головою, та лише, тримаючи кошик в двох руках, протягнула його старості:

— Ні, пане Якобе, дякую, звичайно, за запрошення, але я зайшла просто пиріг передати! — повідомила вона. — Яблука, які приніс ваш син, були неймовірно смачні. 

— Ой, люба моя, ми ж ці яблука дали не для того, щоб ти нам віддячила... — розгубився чоловік, здивувавшись подарунку. 

— Ні-ні, — різко відмовила Лайла. — Це не відкуп, нічого такого! Просто мені також захотілося зробити щось гарне для вас! Батько передав мені ваше прохання, — зам'ялася вона. — І хоч я ще далеко від остаточної відповіді, але... я подумала, що гарні стосунки з сусідами — ніколи не будуть зайвими! 

— Ох, ну тоді добре, — промовив староста. І хоч він все ще не знав, чим віддячити Лайлі, але пиріг він прийняв із посмішкою. — Може... Все ж таки залишишся на обід? — спробував він в останній раз запросити Лайлу до столу. 

Втім, дівчина лише щиро посміхнулася і хитнула головою. У її хаті стояв другий, точно такий же пиріг, який вона хотіла вручити батьку. Калеб, в цілому, багато чого зробив для неї, тож провести обід з батьком дівчина хотіла більше, ніж з двома чужими чоловіками. 

Та й до того ж, Хельга її завжди вчила бути чемною, та, попри це, ще й обережною. Зрештою, вона все одно сяде колись з ними за один стіл, якщо її батько домовиться з Якобом та перевірить Еміля. Ще раз подякувавши за яблука, Лайла розвернулася і, швидким кроком, пішла назад до хати. 

*В цей же час, в кареті вельможі*

Пані Лів, покручуючи в руках руків'я парасольки, міркувала над тим, що сьогодні сталося. Її найбільше жахіття, на щастя, не втілилося у реальність — Айвін не став плазувати перед нею, виказуючи свою безмежну пошану та повагу. Хлопець повів себе так, як і бажала аристократка — вільно та невимушено. Вже лише цього було достатньо, аби зробити її щасливою.