Частина 4: Ну наречений!

*Новий світ. День 5. Ранок*

— Так, усе, — поплескала себе по щоках Лайла. — Тепер потрібно пекти пироги!

*Два дні тому. Опівдні*

Лайла тільки почала готувати обід. Вона знала, коли приблизно прийдуть Калеб з Хельгою, а тому вона завжди дотримувалася певного розкладу — усе, аби не змушувати своїх батьків чекати на їжу й не морити їх голодом. Аж раптом почувся якийсь чоловічий голос позаду неї.

— Вітаю вас, добра господиня! — пролунало позаду.

Лайла від несподіванки ледь не підстрибнула, адже вона не чекала на гостей. Та й хто з місцевих звертався б так до неї? Обережно повернувшись, дівчина з полегшенням видихнула — у відчиненому вікні вона побачила Еміля. Син старости вирішив просто пожартувати так, а вона вже перелякалася, уявивши когось незнайомого.

— Гарного ранку, Еміле! — прощебетала привітання вона. — Чого ти так офіційно?

— А просто гарний настрій! — знизав плечима хлопець. — Слухай, в мене тут дещо є... Не вийдеш на хвилинку?

— А чого надворі? Заходь сам до нас — не чужа людина зрештою! — запросила дівчина.

Лайла пам'ятала свою розмову з батьком, а також те, що староста хотів одружити свого сина з нею. Вона нічого не відчувала до хлопця, але й відрази в неї не було — дівчина просто ніколи не думала про Еміля, як про потенційного нареченого. Зрештою, поки в їхньому селі не з'явився Айвін — дівчина, в цілому, не думала про шлюб.

Але вона була не проти пізнати хлопця ближче. В будь-якому разі, батьки радили їй придивитися, та не примушували до цього. Саме тому вона і хотіла пізнати сина старости трохи ближче.

— Та... — почухав потилицю Еміль. — Справа коротка в мене насправді, чого лізти до вас! — посміхнувся він.

— Ну... добре... — розгубилася Лайла. — Зараз!

Коли вона вийшла з хати, то помітила, що в руках чоловік тримав кошик з яблуками — саме те, що їй було потрібно. Чоловік, наче читаючи її думки, протягнув цей кошик дівчині. Здивована Лайла тільки мовчки взяла його і подивилася на Еміля поглядом, який питав без жодних слів.

— Та просто батько просив передати! — відповів хлопець. — А мені було не важко! Хай буде... невеликий дарунок тобі та твоїй родині! Зрештою... Ми не чужі люди у цьому селі, тож...

— Щиро дякую! — кивнула з повагою дівчина. — Та на жаль в мене немає нічого, що я могла б дати у відповідь... — трохи засумувала вона.

— О, ні-ні! — замахав чоловік. — Я ж кажу, це дарунок! Нічого у відповідь я не прошу та й не думав навіть про це! Їжте, смачного вам!

Чоловік вже розвернувся щоб піти, аж раптом Лайла, ведена бажанням віддячити, зупинила його.

— А не бажаєш... Ну... Зайти до нас на обід? — запитала вона.

— Ох, дякую за запрошення, — кивнув хлопець. Він помахав головою так, що вітер аж сколихнув його волосся. — Але боюся, що сьогодні не зможу! Пробач, будь ласка, — ніяково посміхнувся Еміль.

Після цих слів запала тиша і чоловік, зрозумівши, що продовження не буде, попрощався та пішов кудись. Лайла ж так і продовжила стояти з кошиком яблук, не знаючи, що їй далі робити.

*Зараз*

А в цей же час, до трактиру завітала Хельга. Жінка вирішила затриматися трохи, скинувши свою частину праці на чоловіка. Калеб був не проти, адже Хельга пішла до трактира з певною метою — вона хотіла дізнатися, що ж такого відбулося між Емілем та Яшмою.

— Вітаю! — промовила жінка, відчиняючи двері закладу. Як вона і підозрювала, трактир після сніданку був напівпорожнім. Наявні відвідувачі вже або з'їли усе, або доїдали, тож жінка могла спокійно висмикнути Яшму на невелику розмову двох подруг.

— О-о-о! Хельго! — вигукнув дід Ларс. — Наче сто років тебе не бачив! Вже й забула мабуть про діда? — пожартував той.

— Бажаю успіху вашій справі, діду, — посміхнулася жінка. Вона також була рада, що зустріла старого знайомого. Зрештою, вона народилася і виросла у цьому селі. Дід Ларс бачив її і малою, і дорослою, і особисто ще приносив напої на її весілля з Калебом — трактирник був далеко не чужою людиною для жінки. — Яшму можна висмикнути? — запитала вона. — Побалакати хочу!

— Та, — кивнув дід. — Зараз, збере посуд — і балакайте хоч до вечора!

— Угу, — подякувала жінка. — Налий тоді чогось прохолодного! — попросила вона і, підійшовши до барної стійки, поклала на неї кілька мідяків. — День спекотний, пити хочеться — не можу!

— Це ми легко! — усміхнувся корчмар. — Тобі ж не алкогольне?

— Ні, — хитнула головою Хельга.

Через якийсь час, як і казав дід, Яшма звільнилася і підійшла до подруги. Дівчина також була рада бачити подругу. Дідусь налив прохолодного соку й онучці і та, разом з Хельгою, перемістилися за вільний столик.

Яшма, яка нарешті змогла розслабитись за день, ледь не розтікалася на лаві. Стягнувши з голови хустку, вона махала нею на власну шию, бажаючи хоч трохи охолодити тіло. День дійсно почався доволі спекотно.