Частина 1: Аристократи!

*Новий світ. День 4. Опівдні*

— То ти вирішив залишитися у нашому селі? — запитала Хельга. 

Жінка "спіймала" хлопця, коли він проходив повз її хату. Калеб вже пішов на роботу, а вона сьогодні кепсько почувалася, тож у поле з чоловіком сьогодні вийшла Лайла. Зрештою, дівчинці також потрібно було погуляти, хоч прогулянкою можна було назвати тільки шлях від поля до хати. 

— Ну, щось на кшталт, — розвів руками Айвін. — Якоб сказав, щоб я пожив тут трохи, став своїм. А там він вже подивиться, який про мене поголос пройде: якщо добрий — підемо до пана Хромара, якщо поганий... — розгубився юнак, не знаючи, що йому робити далі, у разі якщо з цього села його виженуть.

— Ну, а про погане й не слід говорити! — махнула рукою жінка. — Усе добре буде! 

— Так, — кивнув хлопець, посміхнувшись. — Про погане не будемо! 

Невеличка хвиля сміху захлиснула їх, аж раптом з'явився новий гість. Побачивши його, Хельга миттєво замовкла і вклонилася. Айвін, не розуміючи причин, лише озирнувся. 

Позаду, неподалік від них, стояла якась жінка, років двадцяти двох на вигляд. Довге чорне волосся, що йшло ледь не до самої землі. Великі темні, майже чорні, очі, глибокі, наче море. Уся тендітна та витончена, молода жінка при цьому була надзвичайно стрункою та охайною. 

Довге чорне вбрання, прикрашене рюшами та воланами, було настільки красивим, що від нього важко було відвести погляд. Але навіть воно не могло конкурувати з вродою самої жінки. На її руках були легкі рукавиці, що були настільки тонкими, що майже просвічувалися. Біла шовковиста шкіра не мала жодної вади і виглядала настільки гладкою, що здавалося, ніби жінку вкрили повністю тонким шаром глини! 

На простій сільській стежці, вона виглядала наче золота карета королеви серед лісу. Та різниця контрастів аж ніяк не впливала на її образ та вигляд, наче це саме вона задавала тон та стиль світу, в якому перебувала. У Айвіна аж подих перехопило від побаченого, втім, хлопець все ж таки втримався і не став відверто витріщатись. Хоча її врода була за межами розумного!

Поруч із нею стояв високий солдат у міцному, але легкому на вигляд, обладунку. На поясі солдата висів меч, два довгих ножі, а також невеличка шкіряна сумка. Погляд у нього був трохи втомлений, наче він тільки з битви повернувся. Вочевидь, найманець був доволі досвідченим. Втім, його постать повністю розчинялася й зникала з-перед очей на фоні чарівної жінки.

— Пані Лів, вітаємо вас! — швидко проговорила Хельга. Вона, вочевидь, дуже сильно поважала гостю, бо Айвін вперше чув, щоб жінка зверталась до когось з таким трепетом у голосі.

"Пані Лів... — задумливо повторив подумки юнак. — А, точно! Пані Лів — це одна з трьох аристократів, про яких мені розповідала Яшма!"

— Прошу, не треба такої уваги, — прикривши очі, м'яко посміхнулася вельможа. Голос її був неймовірно ніжним і тихим. Таким голосом можна було б море заспокоїти — що вже говорити про людей. Наче тепла молочна пінка, її слова огортали вуха хлопця, схиляли його до сну. — Я просто хотіла запитати, чи відкриті ви з чоловіком? Перепрошую, я погано пам'ятаю ваші робочі дні... 

— Пані Лів, вам завжди раді тут, можете приходити в будь-який день, в будь-який час! Вас — ми навіть вночі приймемо як рідну! — промовила Хельга і, кинувши на Айвіна погляд, що так і казав: "Вибачай", відкрила двері до хати, запрошуючи аристократку всередину. 

— Пробачте, — ніяково посміхнулася жінка і підійшла до них. — А вас, здається, я також вперше бачу у нашому селі? — запитала раптом вона, повернувшись до Айвіна. 

— А-а-е-є-м... — розгубився юнак, що також трохи нервував. Зрештою, перед ним стояла одна з аристократок, сестра пана Хромара. Якщо він зараз осоромиться чи ляпне дурню, чи, боронь Боже, випадково образить її... Тоді можна тільки тікати з цього села! — Так, ви знаєте, — нервово почухав потилицю хлопець. — Я тут зовсім нещодавно. Прийшов здалеку...

— О, — м'яко здивувалася жінка. — І як вам у нас? 

— Дуже гарно... — кивнув юнак і наче бажаючи підтвердити власні слова, окинув поглядом село. — Вирішив, що зупинюсь тут, якщо буде дозвіл...

— То ви вирішили покласти край вашим мандрам? — посміхнулася пані Лів. 

Вони вже зайшли до лавки Хельги. І якщо вельможа зробила це за справою, то ось Айвін, дивлячись в очі співрозмовниці, навіть і не помітив, як залишив вулицю. 

— А звідки ви прийшли? — запитала вона. — Я полюбляю історії мандрівників. 

"І що їй розповісти? — запитав сам себе Айвін, думаючи перед відповіддю. — Привіт, я з іншого світу?"

— Та... — знову почухав потилицю парубок, намагаючись відтягнути свою відповідь. — Якщо чесно, я сирота... Прийшов здалеку... А так... Ну виживав на місцях, тому мені важко, напевно, буде розповісти вам цікаву історію, — сказав Айвін. — Але, якщо забажаєте почути історію про те, як не замерзнути на зимовій рибалці або де ліпше збирати гриби — таких історій в мене навалом! — спробував пожартувати він. 

Але очікуваної реакції не було. Жінка лише м'яко посміхнулася, а от Хельга, що була за спиною аристократки, лише подивилася на юнака так, наче він розповів жарт про "жовтий сніг".