Частина 22: Розбите серце!

*Новий світ. День 2. Опівдні.*

— Що сталося, трояндочко, невже він відмовився? — не могла повірити Хельга. 

Втім, замість відповіді, Лайла тільки сильніше забилася обличчям у подушку, не в силах вимовити жодного слова. Це не дивувало жінку. Там, на першому поверсі, стояв запашний та духм'яний яблучний пиріг, який Лайла приготувала власноруч. Хельга ще не куштувала його, але там навіть по запаху було зрозуміло, що пиріг вийшов дуже вдалим! 

Дівчина прокинулась з самого ранку, чистила ті яблука, нарізала їх так, щоб усі шматочки були більш-менш однаковими. Ледь не як алхімік розкладала їх, намагалася зробити так, щоб усе було рівномірно та смачно. Коли пиріг випікався, Лайла ледь не кожної хвилини дивилася на нього, щоб той тільки не пригорів. 

А тепер...

— Ну-ну, — погладжувала Хельга спину доньці, — розкажи, що сталося? 

Лайла ще трохи поплакала, після чого пролунав звук дверей — Калеб, без жінок, швидко "позакидував" у себе їжу і пішов продовжувати роботу. Хельга сприйняла це як позитивний сигнал, адже тепер вона могла говорити із Лайлою відверто та відкрито, не боячись, що їх почують "зайві" зараз вуха. 

— Він тебе образив? — запитала жінка. — Сказав щось неприємне? 

— Мамо, — промовила нарешті дівчина. Піднявшись на ліктях, дівчина сіла поруч з Хельгою. — Ні, він... Він... — захлиналася вона сльозами. — Він відмовився майже з порогу! Я тільки два слова встигла сказати Яшмі, як вона в нього запитала, "чи підемо ми?". А він... він... 

Згадка про минуле "вдарила" новою хвилею емоцій по бідолашній дівчині, викликавши тільки нову порцію сліз. Та на цей раз вона, замість подушки, припала до жінки, безжально виплакуючи в названу мати усі сльози. 

Хельга просто гладила дівчину по спині й по голові, відчуваючи усім тілом те, як сильно вона тремтіла та здригалася при кожному схлипі. Було очевидно, між підлітками щось сталося, але що саме — це тільки потрібно було з'ясувати. 

— Він, — нарешті зібралася дівчина. — Коли я тільки сказала про пиріг, відреагував так, ніби його зараз знудить! — сказала вона і знов заплакала. — А я лише сказала, що пиріг смачний! 

— Ой, йо... — тільки і промовила жінка, а дівчина знов почала плакати. 

Вона ще нагладжувала її якийсь час. Хельзі потрібно було заспокоїти Лайлу, а також подумати над тим, що сказати у відповідь. Зрештою, вона не могла з упевненістю сказати про те, що Айвін — груба людина, що так неввічливо буде відмовляти її доньці. Більше того, жінка підозрювала, що у цій історії "дно набагато глибше" ніж здавалось на перший погляд! Бо вчора Айвін уплітав усе так, що аж за вухами лящало. А там були страви, які Лайла і готувала. Було б дивно те, що Айвін вчора їв усе, що йому дають — а вчора була звичайна, хоч і смачна, їжа — а сьогодні, коли Лайла доклала стільки зусиль для усього цього — він раптом відмовився. Це усе було дуже підозріло і жінка хотіла розібратися в цьому. Та підтримати доньку було більш пріоритетною та більш важливою справою!

Проте спершу їй потрібно було заспокоїти Лайлу, запевнити її, що усе буде добре! А вже потім шукати першопричини та винних в усій оцій ситуації. 

— Ну тихіше, люба моя! — промовила Хельга. — Я бачила, скільки зусиль ти доклала до цього обіду...

— Але чому тоді він відмовився?! — захлинаючись сльозами, запитала дівчина. — Та ще й так?!

— Я не знаю, квіточка моя, — погладжувала Хельга. — Я не знаю, що там вже сталося. Я знаю, що той твій пиріг смачний. І ти велика молодець, що доклала стільки зусиль! 

Але дівчину це погано заспокоювало. 

— Але життя... — не знала, що сказати мати. — Складна річ! Тут можна програти, навіть якщо ти не зробила жодної помилки! 

І ці слова тільки сильніше забили дівчину у відчай. Бо тепер їй навіть нема що звинуватити. 

— Тоді я просто настільки огидна! — тихо схлипнула Лайла. 

Ці слова налякали Хельгу. Жінка миттєво відсторонила дівчинку від себе і, вхопивши голову доньки, підняла її обличчя так, щоб і Лайла бачила жінку. Зустрівшись поглядами, дівчина намагалася відвести очі, відвернутись — та мати тримала міцно. 

— Щоб я більше ніколи цього від тебе не чула! — міцно й сильно промовила жінка, дивлячись прямісінько в очі доньки. Лайла, наче мале кошеня, тільки кліпала очима й плакала, заливаючи руки жінки солоною водою. — Ти неймовірно вродлива — запам'ятай це і ніколи не відпускай! А те, що сталося між тобою та Айвіном — впевнена, що справа тут значно глибша. 

— Чому тоді? — промовила Лайла. 

— Не знаю, — знов обійняла її Хельга. — Але це точно не через тебе! Пригадай, як він вчора усе їв з нашого столу і був радий. Це не твоя провина, трояндочко! 

Хоч остаточно це і не заспокоїло Лайлу, але жінці вдалося хоча б трохи "стабілізувати" її емоційний стан. Погладжуючи доньку по спині, Хельга запропонувала поїсти, бо знала, що вранці дівчина погано їла, бо хотіла якнайшвидше приступити до приготування обіду, на який Айвін так і не прийшов. 

Дівчина, витираючи сльози, покивала головою і спустилася з мамою на перший поверх. Калеб, перед тим як піти, накрив усю страву кришками, аби тільки їжа не так швидко охолола. Більш того, щоб пар та тепло не виходили — він ще зверху поклав декілька рушників та ганчірок — усе, аби тільки його жінки не їли холодну й несмачну їжу.