Частина 21: Рішуча відмова!

*Новий світ. День 2. Опівдні*

— Вітаю! 

У трактир увійшла Лайла та привіталася з усіма. Кілька мандрівників, що сиділи у дальньому кінці будівлі навіть не звернули увагу на дівчину. А от місцеві — усі підняли на неї очі. 

Дід Ларс припинив натирати кухоль і, піднявши в лікті руки, охоче привітався з дівчиною. Баба Астрід, що стояла поруч, також щиро привітала дівчину. Яшма, яка носила гостям їжу, також зупинилась. Окрім порожньої дерев'яної таці в неї більше нічого не було, гості більше нічого не замовили, тож можна було і почекати трохи. 

І тільки Айвін, який намагався не розлізтися на сотні дрібних клаптиків, сидів у куточку й підшивав чергове простирадло. Йому було не важко, навіть не так — він радів, що робив це! Монотонна й рутинна робота заспокоювала розум хлопця. Очі не бігали, тіло не рухалось. Нічого не провокувало його шлунок!

Після страви Яшми, хлопця нудило. Ні, продукти були якісними, страва смачною. Але вона, разом зі "сніданком" Тіріона, набила його настільки сильно, що якби Айвіна зараз хтось вдарив — той би луснув наче повітряна кулька. Причому луснув би так, що забруднило б і діда Ларса, і Яшму з Лайлою, і відвідувачів, що сиділи на іншому кінці будівлі, так — що весь трактир би ще тиждень відмивати довелося. 

— Привіт, — промовила Яшма. — Як поживаєш? 

— Нормально, — посміхалася дівчина. Лайла була сяючою, наче сонце. Її руді коси, що ледь стирчали з-під капелюшка, світилися полум'ям. Яшма, стоячи поруч, бачила її радість, втім, вона вже знала, що цей її настрій — дуже скоро дасть тріщину. 

— Як там Хельга, як Калеб? — промовила дівчина, показуючи дружелюбність та увагу. Вона, звичайно, знала, що усе добре. Але вона хотіла, щоб Лайла трохи відволіклась. Чим більше вона послабить концентрацію та рішучість дівчини — тим легше Айвіну буде відмовитись від тієї пропозиції, з якою прийшла Лайла. 

— Так, усе добре...

— Як вам яблука? Сподіваюся, хоча б не кислі були? — миттєво перебила Яшма, не даючи дівчині навіть закінчити свою відповідь. 

— А, що... Яблука? — не могла пригадати Лайла, тримаючи у голові ще минулу відповідь. — Ні, усе чудово! Я чого прийшла! — наголосила вона, не бажаючи знову залишитись перебитою. — Яшмо, Айвіне, ходімо до нас на обід! Я такий пиріг смачний приготувала з ваших яблук! Солоденький, м-м-м!

У Айвіна, від згадки про солодощі, миттєво потемніло в очах, а до горла підступив ком. Хлопець приклав долоню до губ, щоб його раптом не знудило. Яшма, що краєм ока помітила його реакцію, в душі вже святкувала свою перемогу. Втім, ззовні, вона демонструвала абсолютний спокій та навіть бажання погодитись. 

— Айвіне, — обережно запитала дівчина, озираючись на парубка. — Сходимо? Зрештою, Лайла, напевно, дуже старалася! 

"Так, я впевнена, що ти старалася. Втім, я також не сиділа без діла!", — подумала Яшма, подумки озираючись на подругу. 

— Ні, дякую! — попросив хлопець так, наче дівчина запропонувала йому з сільського туалету з'їсти трохи. — Я вже наївся! 

— Але ж... — розгубилася Лайла, що не чекала на відмову. І тим паче дівчина не чекала на те, що її пропозиція буде зустрінута з такою огидою. 

"Вибачай вже, подруго!", — подумки знизала плечима Яшма.

— Ну... — промовила вона, сподіваючись, що хлопець зараз передумає, різко підніметься зі свого місця і вони разом підуть їсти. — Але ж пиріг... 

— Прошу, — сказав хлопець. — Не треба зараз про пироги... Чесно... — юнак ледь стримувався, щоб не "відпустити" ранкові млинці від Яшми "на волю". 

Ця реакція остаточно розбила Лайлу. Руде сонце, яким вона зайшла у трактир, швидко згасло, заховалося за хмару. Опустивши голову, дівчина засмутилася. Від настрою, який в неї був ще нещодавно, зараз не залишилося і сліду. Біль і розчарування від відмови хлопця — розбивали її дівоче серце. Вона згадувала усі ті хвилювання і спроби продумати усе найліпшим чином — усе це пішло прахом... Слова матері, яка запевняла її у тому, що вона також може бути гарною та бажаною, як виявилося, були просто словами. Жорстока реальність, наче скеля, розбила хвилю її почуттів, залишивши на березі лише бридку морську піну. Єдине, що Лайла могла зараз зробити зараз — не розридатися прямо перед усіма. Та з кожною хвилиною це було все складніше і складніше зробити. 

— Ну, — знизала плечима Яшма. — Сама бачиш...

— Добре, — промовила Лайла, ледь втримуючи голос. Горло тремтіло, а слова так і норовили підвести. — Я тоді піду... 

— Так, — кивнула подруга, дивлячись на стан дівчини. 

Лайла мовчки розвернулася і, не підіймаючи голови, вийшла з трактиру. Яшма, що стояла позаду, тільки важко зітхнула. Зрештою, дівчина була її подругою і все ж таки, вона сподівалась на якусь взаємність з боку хлопця. Втім, якби усе можна було б повторити, Яшма розуміла, що вчинила б так само, як вона вчинила. Вона дійсно знала те, що Лайла собі ще когось знайде, а от їй потрібно було квапитись! 

Поклавши порожню тацю, дівчина сіла поруч з Айвіном. Поставивши йому на плече два свої тендітні пальчики, вона зробила ними так, ніби по плечу хлопця, прямісінько до шиї, йде маленький чоловічок.