Частина 20: Перебити апетит

*Новий світ. День 2. Ранок*

Яшма прийшла в трактир із впевненістю. Вона вже знала, що їй треба робити, а тому витрачати час та зволікати — не було жодного бажання. В дівчини був чіткий план того, що та у якій послідовності потрібно робити: почистити грушу, відварити грушу, поки вариться — зробити тісто. Така просто справа як звичайні млинці — перед Яшмою зараз повстала так, наче це злодійський план пограбування.

Втім, вона дійсно хотіла пограбувати. Тільки її цікавило не золото чи срібло, не дорогоцінні камінчики, не перли та не витвори мистецтва. Єдине, що цікавило зараз Яшму — втримати увагу Айвіна на собі. Вкрасти його в усіх, не дати нікому заволодіти ним раніше! 

Вона точно не хотіла закінчувати як та божевільна. Яшмі було вже байдуже на усе, тільки зараз вона дійсно усвідомила, що з кожним днем не молодіє, що кожен новий рік приносить лише зморшки та старість. Закінчувати життя самотньою в плани дівчини не входило. 

— Яшмо, люба, — промовила бабця Астрід, коли дівчина зайшла до неї на кухню й почала вдягати фартух. — А чого це ти вдягаєшся, я ж вже приготувала усім сніданок...

— Це для особливого гостя! — хижо посміхнулася дівчина і стара жінка її миттєво зрозуміла. 

— Кажи, що робити? — з єхидною посмішкою промовила Астрід, дивлячись на онучку. 

— Просто почистити груші, цього достатньо! — промовила Яшма, підбираючи з найближчої полички глибокий посуд. 

Дівчина тільки дістала й підготувала усі інгредієнти, як раптом бабця Астрід підсунула їй тарілку з десятком груш. Кожна була обережно почищена, а усі перезрілі місця вирізані. Стара жінка розуміла усю важливість справи онучки, а тому зробила усе дуже швидко та в найкращому виді. Більш того, жінка ще й нарізала фрукти, тож Яшмі залишилось тільки зварити усе у воді. 

Здивована онучка дивилася на фрукти і не могла повірити, що усе було зроблено так швидко. Здавалося, ніби у бабці просто десь були поруч вже нарізані груші, які вона і поміняла на ті, що отримала від Яшми. 

— Досвід, — знизала плечима жінка, помітивши здивований погляд дівчини. 

На цьому її участь закінчилася. Помивши руки, бабця Астрід пішла, залишаючи "поле битви" на Яшму. Втім, її онучка також дещо вміла. Молодість та сила, що були у ній, дозволили їй швидко замісити тісто. Поставивши на металеву перекладину, що висіла над каміном, каструльку з грушами, що плавали у воді, дівчина прийнялася робити млинчики. Розпечена пательня майже миттєво запікала тісто, перетворюючи його на тонкий, ледь не вафельний, коржик із хрусткою скоринкою. 

Коли вода почала закипати, Яшма майже закінчила з млинцями. Перевіривши одну з груш ножем, дівчина зрозуміла, що вже можна робити товканину з груші. Коли усе було готово — залишилось тільки "заправити" грушу в млинці. 

Витерши дрібні крапельки поту, що проступили на її лобі, дівчина усміхнулася, задоволена власною роботою. На тарілці красувалось з два десятки млинців. Штук п'ять, за задумом дівчини, вона й сама повинна була з'їсти, щоб Айвін не здогадався, що вона навмисно його "відгодовує". Решта — йому. 

Яшма сіла поруч з хлопцем так, наче під'їхала до нього на хвилі. Притиснувшись до парубка плечем, вона м'яко посміхнулася йому і поставила на власні коліна широку дерев'яну тарілку, що уся була вкрита млинцями. Айвін, який ще пам'ятав ту жахливу важкість від того, що Тіріон називав "перекусом", миттєво відвернувся до простирадл та подушок, які він вже відсортував на "цілі" та "пошкоджені". 

— Їж, мій красивий! — із усмішкою промовила жінка, легенько штовхнувши хлопця у плече. 

— Ой, Яшмо, я не хочу... — промовив юнак настільки ласкаво, наскільки міг. Він бачив, що дівчина ледь не сяяла від щастя, тож йому дуже не хотілося бути тим, хто її засмутить.

"Я знаю, що ти не хочеш, — співчутливо подумала дівчина. — Але треба, любий мій!"

— Ну... — ображено промовила вона, надувши губки. — Я так старалася, гадала, зробити тобі щось легке, щоб не сильно тиснути тебе на обіді... А ти... 

— Але я правда не хочу, я... — почав було хлопець. 

— Ну-у-у... — перебила його Яшма, ще жалібніше промовивши це. Акторська гра дівчини була неперевершеною. В душі вона співчувала хлопцю, якого ж власними руками відгодовувала як свиню на забій. Але ззовні вона виглядала так, наче парубок збирається її перед весільним вівтарем кинути. Айвін миттєво замовк, а очі дівчини стали вологими. 

Розуміючи, що зараз може сильно образити дівчину, парубок погодився. Йому зовсім не хотілося, щоб Яшма знов зачинялася у своїй кімнаті і плакала пів дня. 

— Але ти мені допоможеш! — сказав хлопець, беручи один з млинців. — Я бачу, що ти вправна господиня, але ж і я не розміром з Калеба — мені тут дуже багато! 

— Так-так, — миттєво посміхнулася дівчина. — Як скажеш! 

Яшма також взяла один млинчик. 

— Їж, поки теплі й м'які, — ласкаво промовила вона і зробила невеличкий надкус. 

Дівчина не дуже сильно налягала на сніданок. Яшма взагалі усе своє життя ретельно слідкувала за фігурою, а тут, у селі, і особливо перед Айвіном — вона намагалася виглядати на "усі двісті".