Частина 15: Нічна розмова...

*Новий світ. День 1. Ніч*

— Перепрошую, є тут хто? — промовив Айвін та обережно постукав у двері невеличкої хатинки. 

Груба колода не дуже приємно відчувалася шкірою, але було помітно, що двері зроблені міцними — на совість! Якийсь час хлопець так і простояв на вулиці, не маючи жодної відповіді. 

Нічне село вже спало. Вікна у будинках були темними, не гомоніли тварини, не було чутно людської присутності: ані розмов, ані звуків праці. Тільки ніч, легкий шелест трави, що гойдається на вітрі, а також нічні комахи: цвіркуни, комарі та безліч інших дрібних створінь. Десь далеко, з боку лісу, почулося тихе, ледь помітне, ухання сови. 

Аж раптом почувся звук металу — важкий засув відчиняв двері хатинки. Щілина між дверною коробкою та дверми збільшилася і на вулиці з'явилася голова Тіріона. Чоловік недовірливо шукав того, хто потурбував його у такий час. Та коли він побачив, що це не грабіжник, не злодій та не людина зі злими намірами, а просто Айвін — підозрілий погляд миттєво змінився на щиру усмішку. 

— Айвіне! — вигукнув Тіріон. — А я вже гадав, що Яшма таки спокусила тебе і ти залишився у неї! — зрадів чоловік. — Проходь, чого стоїш?! 

Із цими словами, він відчинив двері повністю і став поруч, ласкаво запрошуючи його всередину. 

Там, посеред кімнати, був невеличкий столик, на якому горіла імпровізована свічка. У кутку, навпроти дверей, стояли два ліжка: одне ближче до кута, друге трохи далі. Була якась невелика відкрита тумба, на якій виднілися різні інструменти для полювання і, вочевидь, обробки шкіри й хутра. 

Полички з різними дрібницями, посудом, пляшками та глечиками. У іншому кінці хати, майже на межі світлової плями, Айвін помітив кілька спальних мішків, лук зі стрілами та, скоріш за все, невеличкий намет. 

— Не дуже багато, — промовив Тіріон, вловивши дослідницький погляд гостя, — але чим багаті — тим і будемо раді поділитися! 

— Ні, — не погодився юнак. — Домівка чудова! 

— Ось, це вільне місце! — сказав Тіріон, вказавши на ліжко, що було трохи далі від кута хати. 

Зачинивши двері, Тіріон сів на своє ліжко. Дивлячись на свого гостя із посмішкою, він думав, про що б можна поговорити. Зараз, коли візит Айвіна трохи прогнав його сон, Тіріону хотілося чимось скоротити очікування. Розмова була непоганим рішенням для подібного. 

— Слухай, ну і як тобі? — запитав він. 

— Хата чудова, і ти сам тут живеш? — запитав юнак, згадуючи свій рідний світ. 

*Рідний світ. День -2. Ранок*

Айвін вже наближався до хліва, до свого, чи ледь не єдиного, надійного місця, де він міг би бути у безпеці. Стіни він утеплив та полагодив ще влітку, припаси збирав взагалі завжди. Єдина проблема — зручність. Так, старий спальний мішок грів — але спати на сіні все одно складно та важко. 

Окремою проблемою була ще й підлога — так, земля дозволяла розвести вогонь всередині хліву, але взимку ґрунт промерзав настільки, що жодне багаття не прогрівало його, а від підлоги — холод йшов ще й у саме приміщення. 

Аж раптом на юнака, прямісінько з-під снігу, вистрибнув величезний звір. Сіре хутро. Мокра від слини та снігу паща, великі круглі карі очі, що не мають "людського вогника". Айвін інтуїтивно відсахнувся і вже приготувався до найгіршого, аж раптом зрозумів, що це просто Барон — собака, що жив тут. 

Фактично, Барон був безпритульним псом. Але Айвін, коли ще той був цуциком, взяв його до себе. Звичайно, що батьки були проти того, що собака буде жити у хаті. Проте хлопець зробив доволі непогану буду. Дерева у лісі було хоч греблю гати, а інструменти та цвяхи той взяв у лісника. Підкладкою, щоб пес не мерз, стали старі ганчірки та речі. 

— Барон, — обурився хлопець, дивлячись на старого пса, що з лап по голову був вкритий снігом. — Щоб тебе, син собаки, не можна ж так лякати! — усміхнувся юнак. 

Придивившись до місцевості, Айвін справді помітив, що стоїть поруч із будою собаки. Приласкавши пса за вухом, юнак плеснув по нозі та повів його за собою. 

— Якщо вже виліз, складеш мені компанію! — промовив Айвін і пес побіг за ним. 

Зайшовши у хлів, хлопець поклав рибу на сіно. Перше, що потрібно було зробити — зігрітись. Всадивши пса неподалік, хлопець дістав зі схованки сірники та папір та розпалив ними дрова, що ще були в наявності. Дрібний вогник танцював у земляній ямі, зігріваючи руки хлопця. 

*Новий світ. День 1. Ніч*

— От так і виходить, що живу я сам, — знизав плечима Тіріон. — Батьки померли рік тому, а знайти вірну дружину, що буде гріти мене ночами, я поки що не встиг! 

Чоловік, прикривши очі, посміхався, розповідаючи це Айвіну. Бесіда дійсно допомагала розслабитися та дізнатись одне одного ліпше. 

— Ну, — промовив Айвін, не знаючи, що сказати на таке відверте зізнання. — Бажаю успіхів...