Частина 13: Син старости!

*Новий світ. День 1. Опівдні*

— Ні! — промовила Яшма. — Мовчи! 

Айвін навіть не встиг рота розкрити, як дівчина одразу заткнула його, не давши йому і шансу відповісти на попереднє питання. 

— Не зараз! — наполягала вона.

— Добре... — розгубився юнак. — А чого ти раптом...

— Мовчи! — більш голосно промовила дівчина, натякаючи хлопцю припинити роздмухувати цю тему. — Краще пішли! 

Після цих слів, дівчина пішла далі. Хлопець, знизавши плечима, підкорився і пішов за дівчиною. Зрештою, це місце вона знала ліпше, тому розумно було довіритись їй. Разом, вони дійшли до великого дерева, що розкинулося посеред зеленої рівнини. Вони прийшли до нього за годину, можливо трохи більше! Але хлопець помітив його ще коли дівчина тільки розвернулася до нього.

Лише одного погляду вистачило, щоб вразити Айвіна. Його рідний ліс подібних дерев не мав, принаймні він ніколи їх не знаходив. Так, старі сосни дійсно могли "дряпати небо", але це дерево — воно було величним! 

Високе, з міцними гілками, величною кроною, що давала таку тінь, що можна було пів села у ній сховати. Айвін, стоячи з роззявленим ртом, намагався розгледіти його, але з близької відстані це було неможливо — зелений гігант був неймовірних розмірів. 

— Я приходжу сюди, коли є вільний час та гарна погода! — промовила Яшма. — Тут тихо і спокійно, а якщо залізти трохи вище, то видно усе: і село, і маєток, і дорогу, і зелене безкрайнє поле! 

Із цими словами, дівчина підстрибнула і вхопилася за найнижчу гілку. Посміхнувшись наостанок хлопцю, вона, спершись на стовбур, підтягнулася вище. Айвін лише з подивом дивився на те, як вправно лізла Яшма на дерево. 

— На що ти там дивишся?! — випалила раптом вона, притиснувши сукню під себе. 

— А, — вийшов зі ступору Айвін. — Я просто...

— Лізь вже сюди, поки я тебе знов не назвала збоченцем! — промовила дівчина награною сердитістю. — Я, звичайно, також дуже вродлива, але я покликала тебе сюди не мої "булочки" розглядати! 

Вдруге за день Айвіна засоромили. Втім, хлопець, пригадуючи те, як це зробила Яшма, заліз до її рівня та сів поруч. Побачивши, що його супутниця сидить чистою сукнею на гілці, до розуму миттєво закрався спогад про його "модифікації", що, разом з монетами, досі лежали у його кишені. 

— Ось, — промовив хлопець, вкриваючи гілку невеличким хутром. — Краще сюди, а то ти вся така чиста, а гілка брудна і може бути гострою. Так м'якше буде!

— О, — розчулилась Яшма, широко посміхнувшись, — це так мило!

В один короткий рух вона сіла на хутро і підсунулася до Айвіна. Тримаючись за гілку, що була над її головою, однією рукою, іншою вона вказувала хлопцю на різні місця, розповідаючи про них усе, що вона тільки знала. 

Проводячи час разом, вони і не помітили, як до них підкрався вечір. Тільки-но почало смеркати, дівчина, злякавшись чогось, злізла з дерева. Юнак забрав шмат хутра і також спустився. Після цієї розмови він вже знав і про їхнє село, і про маєток, де жив володар земель, і про сусідні села Айвін також дізнався. Єдине, чого уникала дівчина, історій про своє минуле. 

Повертались вони вже не до Хельги, а до трактиру. Яшма сказала, що не варто зловживати гостинністю друзів, та й за цілий день вона так і не була нормально вдома — тільки попрацювала там до обіду. Айвін не став сперечатися, до того ж, дівчина запевнила його, що голодним його спати не відпустить. 

Закінчуючи розмови, які вони почали ще на дереві, пара зайшла до села. Вони вже бачили дах трактиру, як до них, з найближчого повороту, вийшло двоє чоловіків. Один з них — високий та кремезний. Айвін спочатку подумав, що то Калеб, але придивившись, знайшов відмінності. 

Чоловік був наголо поголений — на його голові не було і жодної волосинки, а в очах була така злість та лють, що хлопець несвідомо проковтнув клубок нервів, що підступили до горла. Міцні руки усі були у дрібних шрамах: чи то від порізів, чи то від глибоких ран — з'ясовувати це Айвін не бажав. Побачивши Яшму, цей велетень коротко посміхнувся, але побачивши поруч із нею незнайомця — перестав посміхатися, а його погляд набрав у холоді та допитливості. Він наче хотів, щоб вони самі в усьому йому зізналися. 

Велетень був вдягнений у легку, але дуже міцну на погляд, сорочку. Довгі штани також були пошиті з неймовірно міцного матеріалу. Чоботи на низькому підборі наче глузували з хлопця, бо йому б, до образа, більше підійшло б щось на кшталт латних черевиків!  

А от поруч йшов худорлявий хлопець середнього зросту. Він був схожий на суху палицю, що відвалилася від дерева. Втім, крізь його золоте волосся виднілося два темних ока. Коли Айвін випадково подивився у них, то відчув на собі таку ненависть, наче хлопець хотів проклясти його чи прямо тут і вбити! Тонкі слабкі руки крутили між пальцями невеличке лезо, та коли той помітив Яшму — ніж миттєво зупинився, поблискуючи загрозливим лезом. Простий зеленуватий комбінезон, що тягнувся від самісіньких ніг і аж до грудей, хлопець підв'язував на плечах. А замість сорочки той носив доволі велику майку. Айвін миттєво подумав, що якби комбінезон не тримав би цю майку — вона б була на цьому юнаку наче білий вітрило на щоглі.