Частина 12: Зелене поле!

*Новий світ. День 1. Опівдні*

— О, а ви вже тут зібрались?! — у хату увійшла Хельга та Калеб. 

Жінка поглянула у бік каміну, де догорали залишки дров, а потім на стіл — розуміння того, що Лайла вже усе приготувала швидко прийшло до неї. 

— Ох, діти, а ви вже зібралися? А Айвін з вами, — промовив чоловік, шукаючи парубка очима. Коли той його побачив, то кутики його губ трохи піднялися, чоловік привітався з юнаком окремим жестом і, закинувши капелюх на гачок, сів за стіл. Поруч з ним приземлилася і його кохана жінка. Подивившись на незнайомий глечик, вона подивилась на Лайлу, але та швидко пояснила, що це Яшма принесла сік. Також дівчина не забула передати й про яблука. На вродливому обличчі жінки з'явилася настільки щира посмішка, коли та подивилася на Яшму з Айвіном, що їм стало помітно тепло. 

Порожні тарілки швидко заповнилися їжею. Цього разу, ніхто особливо нічого не говорив — усі лише хотіли підкріпитися, повернути сили, які були втрачені за роботою. Та коли майже усе було з'їдено та випито, ось тоді раптом заговорив Тіріон: 

— До речі, Айвін, якщо ти не плануєш сьогодні кудись йти, я можу запропонувати тобі переночувати у мене! — сказав хлопець. — Я живу один, але вільне ліжко в мене є! 

— Дякую, — відповіла за хлопця Яшма. — Але дідусь вже запропонував йому і роботу і місце у трактирі! 

— Так, а чому місце робоче займати? — промовив Тіріон, доїдаючи залишки хліба і запиваючи їх молоком. — Скоро вже буде кінець літа, через наше село знов поїдуть на ярмарок! Гостей та нових облич у вашому трактирі буде хоч греблю гати, тож кожна кімната згодиться! А в мене якраз є вільне ліжко, кажу ж! А робота — ну це добре, хай ходить, село все ж таки за пів години обійти можна! 

— Та не хочемо чинити тобі незручностей! — посміхнулася Яшма, сильніше стиснувши свій кухоль. 

В цей же час, Лайла, що сиділа поруч, недвозначно подивилася на батьків. Ледь помітно кивнувши головою у бік хлопця, та задала доволі очевидне запитання. 

— До речі, Айвіне, якщо хочеш — в нас також є вільне спальне місце! — промовив Калеб, який ще пам'ятав своє несправедливе ранкове обурення на хлопця. Бажаючи виконати прохання доньки та приглушити власну совість, чоловік щиро посміхнувся, пропонуючи йому місце, де можна переночувати. 

Яшма, нічого не говорячи, тільки кинула косий погляд. Повернувши голову до Айвіна, та подивилась на нього так, наче вимагала від нього негайної відповіді, хоча і очі її не виказували ворожнечі чи роздратування. Та було доволі очевидно, що цю відповідь вона хоче почути на власну користь. 

— Я, — невпевнено промовив юнак. — Я, напевно, залишусь в Тіріона. Зрештою, він живе один, а я б не хотів усіх вас турбувати, чинити незручності! 

— Та які там незручності! — махнула Хельга. — Звичайно, залишайся у кого забажаєш! Ми все одно тут усі — як одна велика родина, тож немає значення! 

— Так, — із деякими сумом погодилась Яшма. — Зрештою, працювати ти можеш у мого дідуся, тому все одно будемо з тобою бачитись! 

— До речі, Яшмо, — промовив Калеб. — Там знов Еміль тебе питав. Ми нічого йому не сказали, але будь обережною. 

Дівчина лише втомлено зітхнула і опустила голову. 

"Цікаво, і що це за Еміль... Чому він до Яшми так лізе?", — подумав Айвін. 

— Добре, тоді давай підемо, — раптом розвернулась до хлопця Яшма. — Покажу тобі віддалені місця наших країв, поки це створіння не припхалося сюди. 

Хлопець кивнув і вони з Яшмою вийшли з хати. На виході, дівчина трохи сповільнилась. Витягуючи шию, вона оглянула кілька разів місцевість, і тільки після цього пішла далі. 

Вони йшли вузькими стежками, які, вочевидь, були не настільки популярними. Протоптані сліди на землі були не такими явними, як на головних дорогах, краями стежка вже проростала бур'янами, а місцями, прямо на шляху, виднілося велике каміння, яке б небайдужі селяни вже давно "відпинали" б у бік! 

Хлопець дивився на дівчину, що йшла трохи попереду, він бачив її напружені плечі, обережно підтиснуті під груди руки, якими вона перебирала власні пальці. Впевнену та життєрадісну Яшму наче хтось підмінив. Вона вже більше не хотіла жартувати чи пригадувати соромний момент на озері. Було зрозуміло, що дівчина зараз хоче лише якнайшвидше покинути село. 

Айвін мовчки йшов за нею, даючи їй можливість самій піти туди, де їй буде спокійно. До обіду, коли вони ще не дійшли до трактиру, дівчина усе показувала та розказувала — зараз лише мовчки дивилась у різні боки. І це лише від кількох згадок про того Еміля. 

Дуже скоро вони вийшли за межі села. Позаду був ліс із двома озерами, трохи праворуч велика дорога, що вела кудись до обрію, на якому виднілися лише "цяточки" — далекі хатинки й будівлі. Десь вдалі було видно велике дерево. Його було погано видно — пара була доволі далеко, але Айвін вже помітив про себе, що таких дерев він ще ніколи не бачив. Блукаючи зеленими полями, Яшма вже виглядала не такою напруженою, якою вона була нещодавно. 

— Слухай... — промовила раптом Яшма, зупинившись посеред поля, що заросло високою травою. — А я... — не могла наважитись вона. — Я... — хотіла сказати вона щось.