Частина 8: Дівчина!

*Новий світ. День 1. Ранок*

— Ну, якось отак... — знизав плечима Айвін, не знаючи, що ще додати. — Якихось історій в мене не так щоб багато — я просто намагався вижити. Але якщо потрібно буде — я можу пів дня розповідати, яку хвою ліпше обрати для чаю та як її краще обробити! 

— Чай? — запитала Яшма. — Що це таке? Це смачне? — сипала вона запитання. — І чому його п'ють з ялиновими гілками?! Може ти ще шишки гризеш, поки ніхто не бачить? — легко жартувала вона з юнаком. 

— Не звертай на неї уваги, — закотила очі Хельга. 

Айвін розповів свою історію. Звичайно, що він промовчав про батьків, про село, про діда Хорунда — про усі подробиці, які стосувалися його рідного світу. Хлопець лише передавав загальними словами той досвід виживання, який він отримав за життя. Втім, на диво юнака, усі присутні до цього поставилися нормально — ніхто, окрім, звичайно, Яшми, не сміявся з нього. Тільки Лайла чогось сиділа засмучена. 

Калеб, який ще нещодавно хотів забити хлопця у дерев'яну підлогу, як молот забиває цвях, зараз сидів і не знав, що сказати. Його гнів дуже швидко змінився на милість. Чоловікові було шкода хлопця, якому випало стільки проблем та невзгод на його молоді роки. Хотілося щось зробити для нього, щось корисне! От тільки нічого не спадало на думку!

— Я Тіріон! — промовив чоловік із довгим волоссям. — Моя стихія ліс і наш — я знаю як свої п'ять пальців! 

Із цими словами, той підняв руку у лікті, показуючи свою долоню. З його обличчя не сходила посмішка, він говорив з хлопцем на рівних і ніяк не принижував і не винагороджував його своєю увагою. Їжі в його тарілці залишилось не так вже й багато, тож він міг дозволити собі поговорити. Моллі, що сиділа поруч, посміхнулася, коли почула, що Тіріон розповідає про себе. 

— Якщо забажаєш, то можу показати тобі наш ліс — місце неймовірне! Якщо знати правильні шляхи — то цей ліс і прогодує, і дичину дасть! — пояснив Тіріон. 

Айвін кивав і прислухався. Досвід підказував, що подібні знання завжди допоможуть. Втім, юнак також зрозумів, що якщо посвариться — у лісі він нормально не сховається. Якщо те, що говорив цей чоловік, правда — то він знайде хлопця за кілька годин. Айвін і сам би міг так орієнтуватись у своєму рідному світі — але він був не у своєму світі. А цей ліс, хоч і нагадував старий, але також, скоріш за все, відрізнявся. 

— Я Моллі, — посміхнулася дівчина, коли закінчив чоловік. — Живу з батьками, допомагаю їм. Якихось таких навичок як у Тіріона в мене немає, але... Все одно, якщо буде якесь питання — я з радістю підкажу, якщо буду знати відповідь! 

— Ну що ж... — зітхнув Калеб. — Я Калеб. Це, — вказав він на Хельгу, — моя дружина, Хельга. А маленька Лайла — нам за доньку. Хоч вона і не рідна по крові, але від цього ми її любимо не менше! 

— У вас такий великий будинок! — промовив Айвін, роздивляючись велику кімнату, що і була першим поверхом. 

— Так, — кивнув чоловік. — Хоч ми усі і працюємо у полі, але також тримаємо крамницю — невеличка сімейна справа, яка ще від мого батька мені дісталась. 

— Зрозуміло... — зачаровано сказав юнак, роздивляючись полички, які були заповнені різними речами. Спершу юнак подумав, що це усе — речі для побуту. Та придивившись, помітив, що це справді були товари. Он, тільки одних товкачів зі ступками стояли чотири штуки на полиці. 

— Добре, — ляснув долонями чоловік, підіймаючись. — Час працювати, тому... 

— Так, любий, йди, — посміхнулася Хельга і також піднялась зі свого місця. — Я приберу тут і прийду до тебе. 

— Добре, — кивнув Калеб. — Тоді, Айвін, не знаю... Подивись на наше село, на наш ліс, не знаю... Якщо не підеш далі, вважай, що ми запрошуємо тебе і на обід! І інші хай приходять!

Із цими словами, чоловік залишив стіл і, знявши капелюх із соломи з гачка на стіні, вийшов з хати. Хельга та Лайла, піднявшись, почали збирати брудний посуд. Тіріон та Моллі, подякувавши, пообіцяли також віддячити за такий смачний сніданок. Хельга, як справжня господиня, лише посміхнулася та махнула рукою, сказавши, що в цьому немає жодної потреби, що вони все одно усі живуть як одна велика родина. Яшма, потягнувшись, також подякувала за їжу та пообіцяла, що принесе щось гарне наступного разу. 

А Айвін, в свою чергу, не встигнувши доїсти, швиденько закинув до рота залишки смачної каші з м'ясом та заткнув усе залишками хліба. Лайла, помітивши це, лише посміхнулася і заспокоїла хлопця, сказавши, що у нього ніхто їжу відбирати не буде. Парубок, дивлячись на те, як усі злагоджено та чемно поводять себе одне з одним, ледь не пустив сльозу. Навіть дивитися на це — було неймовірно приємно. Хлопець, який усе життя прожив під сварками та бійками батьків, зараз дивився на те, як люди, що жили у різних домівках та у різних сім'ях, поводили себе одне з одним як одна справжня родина. Щось дрібне вкололо його серце — захотілося, щоб цей сніданок ніколи не закінчувався, щоб ніхто не розходився. Айвіну захотілося доєднатися, стати частиною усього цього. 

— Давайте я допоможу з посудом! — запропонував парубок, бажаючи подякувати за таку смачну страву. 

Хельга, що досі розмовляла з Тіріоном, Моллі та Яшмою, а також Лайла, що збирала посуд, — усі різко озирнулися на юнака. Кремезна жінка так м'яко посміхнулася, почувши це, але все одно — відмовила йому, сказавши, що гості у їхній домівці не працюють. Помітивши, що Айвін від цього засмутився, вона кивнула Яшмі на парубка і попросила її показати їхнє село. Яшма, наче тільки і чекаючи цього, широко посміхнулася. Поглянувши на Айвіна, вона тільки і сказала: "Ходімо!".