Частина 7: Розмова.

*Новий світ. День 1. Ранок*

— То... — промовив Калеб обережно. — Як ти кажеш, познайомився з дівчатами? 

Кремезний чоловік сидів на чолі стола й дивився на Айвіна, що був ледь не на іншому його кінці. Перед чоловіком стояла невеличка тарілка, на якій було трохи їжі — цим цього велетня точно не нагодувати. Але Калебу зараз і не була цікава їжа. Чоловік спершу хотів дізнатись, що за нове обличчя сидить у його домі та чого його дружина взагалі привела цього хлопця. 

— Він підглядав за нами, поки ми милися! — із посмішкою промовила Яшма, заїдаючи сказане ложкою каші з м'ясом. 

— Що?! — заревів Калеб і почав підійматись зі свого місця. 

Грудями та животом він зачепив стіл, який одразу захитався разом з усім, що на ньому стояло. Айвін аж несвідомо пригнувся, зараз він більше нагадував собаку, яка пригинає голову, коли бачить, що її господар йде бити її за провину. Усі присутні, хто сидів за столом, миттєво подивились на юнака. І тільки Хейльга з Лайлою дивилися на Яшму, не вірячи у те, що вона дійсно це сказала. Хельга, покрутивши пальцем біля скроні, натякнула Яшмі на те, хто вона. 

— За моєю Хельгою підглядав?! — ричав Калеб, стискаючи металеву ложку так, що на ній, здавалося, вже мали б залишитися відбитки від його пальців. — За Лайлою підглядав?! Та я тобі зараз! 

— Тихіше, любий, прошу тебе! — поклала Хельга обидві руки на велику руку чоловіка. М'який дотик рідної дружини трохи заспокоїв чоловіка, але гнів у його серці досі палав. 

— Так, батьку, будь ласка, — обережно промовила Лайла. — Там просто непорозуміння вийшло! Не гнівайся! 

Почувши голос дівчат, чоловік замовк. Якийсь час він ще постояв, важко дивлячись на Айвіна, але потім шумно зітхнув і сів назад на своє місце. Постукуючи пальцями по товстій стільниці, чоловік наче намагався зрозуміти, що йому слід було робити далі. 

Тіріон та Моллі, як гості, які взагалі не розуміли, що відбувається, дивилися то на Калеба, то на Айвіна. Втім, юнак помітив, що дівчина якось відсахнулася від нього, наче боячись за власну честь. А от Тіріон почав дивитись більш уважно, наче сокіл, що помітив здобич. 

Калеб ще раз кинув важкий погляд на хлопця, після чого зітхнув ще раз. Хельга вже ледь не до кістки загладила йому руку, тож він трохи заспокоївся. Втім, чоловік все ще бажав дізнатись подробиці. 

— Ну... — промовив велетень. — Тоді розповідайте, що у вас сталося! 

Після цих слів, Хельга та Лайла полегшено зітхнули. Яшма, в свою чергу, тільки посміхнулася, сховавши цей жест під вигляд того, що п'є воду, що була в дерев'яній чашці поруч. 

— Любий, цей хлопець, як він сам сказав, сирота, що блукала тут світом. Я впевнена, що він і не підглядав за нами, а просто справді хотів дізнатись, що це за село! — м'яко промовила Хельга, посміхаючись чоловіку. 

— Так, батьку, — обережно доєдналася Лайла, не бажаючи перебивати Хельгу. — Подивися на нього — він такий худий! 

— І як його тільки вітром не зносить?! — із посмішкою, втрутилася у розмову Яшма. Підперши голову, вона дивилася на Айвіна, наче хотіла побачити його реакцію на її слова. 

 — Ну... — хмикнув чоловік. — І звідки ти прийшов?! 

"І що йому відповісти? — подумав Айвін. — Назвати реальне село, чи вигадати? Ні, якщо збрехати, то можна потім буде вскочити у халепу. До того ж, легенди в мене все ще немає, а ліпити щось на ходу — кепська справа! Цей велетень так на мене дивиться, він буде кожне моє слово перевіряти!"

— З "Неназваного", — промовив юнак, боячись знов викликати гнів у чоловіка. — Село, що з усіх боків було оточене густим лісом... 

— Ніколи не чув про таке... Це далеко? — запитав Калеб. 

— Не знаю, — чесно відповів хлопець, що дійсно не знав, куди поділося його рідне село. — Йшов я довго... 

— І чого ж ти за жінками підглядав?! Невже так не міг вийти та запитати? — голос велетня вже був не злим, скоріше ображеним на те, що його дружину хтось, окрім нього, побачив без одягу. Проте у його очах вже не було тієї злоби, там вже виднілося співчуття до важкої долі хлопця. 

— Я... — спробував відповісти щось юнак, який раптом також збагнув те, що міг би зробити усе нормально і без конфліктів. Він і справді міг би просто спуститись до дівчат чи покликати їх з верхнього озера, але він вирішив, що ліпше буде це зробити потаємно. — Я не знаю... Пробачте мене ще раз, я не хотів нікого соромити, — опустив погляд хлопець. 

— Ну, ми хоч сподобалися тобі? — запитала Яшма. Вона розмовляла всміхаючись, а тому неможливо було зрозуміти, жартує вона чи говорить те, що думає. 

"Яшмо!", — одночасно промовили Хельга, Лайла та Моллі. 

— Краще розкажи про себе! — спробувала змінити тему Лайла. — Я, наприклад, чудово тебе розумію, я також сирота! Хельга та Калеб прийняли мене як рідну доньку, коли я прийшла у це село, тож тепер я живу із ними, допомагаю. Ми усі тут як одна велика родина! 

"Ого! — подумки здивувався хлопець. — Вона так сміливо про подібне говорить. Сильна дівчина, нічого не скажеш!"

— Ну... я...