Частина 6: Страва!

*Рідний світ. День -2. Ранок.*

— Щука?! — не повірив хлопець, дістаючи з води величезну довгу щуку.

Рідкий гість у їхніх водоймах, особливо взимку! Втім, Айвін був радий тому, що таку гарну рибу він зловив майже одразу. Нанизавши на гачок невеличку кульку з хліба та прикормки, юнак закинув вудку в ополонку. Ще жива риба билася у конвульсіях, намагаючись пролізти крізь сніг до дірки у льоду. Але хлопець пильно стежив за нею і не давав їй забратися знов у озеро.

Хвилин через десять Айвін знов почув, що на його вудку хтось клюнув. На цей раз, то була вже не щука — невеличкий карась. Втім, це не дивувало хлопця, адже він сидів неподалік від берега. Виходити на середину озера він не хотів — там вітер був найжахливішим, вогонь у казанку, що повільно протоплював під собою лід — точно не вберіг би його.

Гріючи руки, хлопець дивився на тих двох рибаків, до яких він нещодавно підходив. Сумна посмішка сама налізла йому на обличчя. Він знав цих чоловіків, знав, як вони до нього ставилися. Той, що не захотів розмовляти з хлопцем, завжди себе так поводився.

Його важко було звинувачувати — батько Айвіна ще років чотири тому напився і посварився з цим чоловіком. І потім, влітку, коли той поїхав продавати деякі речі у місті, Ланс наказав Айвіну побити вікна тому чоловіку. Батько погрожував навічно вигнати хлопця з рідної оселі, якщо той відмовиться. Коли чоловік повернувся — то місцеві швидко "вказали" хто це зробив. Лише чудом Айвіну тоді не набили пику — чоловік вчасно зрозумів, що юнак сам би не став робити це.

Та з його пияки батька брати якусь компенсацію — все одно що молоко з-під бика збирати! Той лише набив йому пику й, проклинаючи усе на світі, пішов лагодити та відновлювати хату. Айвіна, звичайно, після цього — ненавиділа уся його родина.

*Новий світ. День 1. Ранок*

"Як до цього взагалі дійшло?", — подумав Айвін, дивлячись на тарілку з теплою стравою.

Хлопець сидів за столом, де зібралося одразу сім осіб. І, звичайно, що він, як нове обличчя, зібрав на собі погляди усіх присутніх. Окрім трійки знайомих жінок, до сніданку також доєднався чоловік Хельги — високий і не менш кремезний здоров'як, який, здавалося, голими руками міг би і дерево зламати. Айвін був дрібним поруч із Хельгою, а поруч із Калебом — так звали її чоловіка — він був просто як голка поруч з товстою колодою.

Якби чоловік зголоднів, то він би міг за два надкуси — з'їсти юнака, хоча той, звичайно, був би для нього навіть не "легкою" закускою. Тридцятирічний чоловік виглядав молодо, хоча сили в ньому було як в трьох двадцятирічних! Хельга, сидячи з правого боку від чоловіка, посміхалася наче кішка навесні. Чоловік, в свою чергу, коли дивився на дружину — також посміхався. А коли переводив погляд на гостя — під ногами Айвіна пропадала земля.

Окрім Калеба — за столом сиділо ще двоє. Якась струнка і витончена дівчина, яку, здавалося, могло б і вітром здути. У неї були вродливі темно-блакитні очі, які вона, чомусь, завжди відводила, коли зустрічалася поглядом з Айвіном. Вочевидь, соромилася незнайомця. Довге світле волосся вона запхала під невеликий капелюшок, який зручно сидів на її голові.

А також високий чоловік, який мав, на диво, також довге волосся кольору молодого каштану. Цей чоловік також був добре фізично розвинений. Звісно, що йому було далеко до титулу "купа м'язів" — ця почесна винагорода належала тільки Калебу. Однак чоловік також виглядав міцно. На відміну від дівчини, що сиділа поруч, у цього чоловіка очі були світлими! Дивлячись у них, Айвін наче відчував на собі соколиний погляд.

*Пів години тому*

— Хельго, здається мені, що він не такий вже поганий! — тихо, ледь чутно промовила Лайла, подивившись на старшу жінку.

Та, опустивши на подругу важкий погляд, тяжко зітхнула. Вона і сама розуміла це, але й кликати чужинця на спільний сніданок також не хотілося. Хто його знає — ким був цей худорлявий хлопець, який, до того ж, підглядав за ними, поки вони милися.

— А він нічогенький! — тихо промовила Яшма, прикушуючи нижню губу. Вона дивилася хлопцю у спину, але вона настільки гарно запам'ятала його, що ніби бачила його обличчя перед собою. — Можливо ми дійсно просто не порозумілися? Він не схожий на того, хто буде підглядати за дівками!

— Мені шкода його... — промовила Лайла, опустивши погляд на землю.

Айвін, в свою чергу, намагався якнайшвидше збільшити відстань. Тепер він з'ясував, що ці люди розмовляють однією з ним мовою, але ціна була занадто велика. Зараз, коли його викрили за такою огидною справою, чутки про "якогось чужинця, що підглядає за жінками" — підуть стовідсотково, лише питання часу! А із подібним початком починати точно не варто. Ніхто, побачивши нове обличчя, не пустить його на поріг хати й не буде з ним розмовляти, розуміючи, що це саме він — той самий чужинець.

А найогидніше було саме те, що юнак дійсно не хотів підглядати. Він справді хотів лише послухати їх. Та як пояснити цим трьом дівчинам те, що він справді хотів зберегти їхню честь, а тому і відвернувся, підставивши не око, а вухо? Відповідь — ніяк! Тепер йому лише і залишалось, що знайти та облаштувати притулок десь у лісі, бо йти у село — тільки більше піддаватися осуду. Хлопець розумів, що знадобиться не один тиждень, аби ці чутки трохи притихли, а про його дурну славу усі б забули.