Частина 5: Знайомство!

*Новий світ. День 1. Ранок*

Як відчуває себе злочинець, якого оточила поліція і тепер він, піднявши руки, виходить, щоб зберегти життя? Або працівник, що розбив коштовну пляшку і був впійманий камерою, виходить до начальства? Або як людина, якій ти довірив щось цінне, а вона це розбила чи загубила? 

Айвін, що, як звичайний збоченець, був помічений за підгляданням за дівчатами, відчував себе саме так. Він йшов не до жінок, він йшов майже як на смерть. Наче ці три дівчини зараз заб'ють його камінням чи втоплять у тому ж озері. Опустивши погляд, хлопець спускався лісовою стежкою до нижнього озера. Аж раптом він почув досить гучне і невдоволене зітхання.

— Ну хоча б тобі вистачило сміливості не сховатися десь у лісі... — почувся розчарований і трохи сумний голос. 

Хлопець підняв голову і побачив, що перед ним стояли ті самі дівчини. Та, що щойно з ним говорила, стояла по центру і виглядала найстаршою. Усі вони вже були вдягнені у свій одяг, тож хлопець міг не відводити погляд. Але сором за власну провину змусив його дивитись їм більше під ноги, ніж на обличчя. 

Та дівчина, що заговорила з ним першою, виглядала наче скеля. Ні, вона не була товстою чи незграбною — вона була саме великою. Міцні руки, величезна і струнка талія, широкі, як для дівчини, плечі. Довга чорна коса лише трохи виглядала з-під капелюшка з грубої тканини. Два великих карих ока дивилися на хлопця так, наче могли у будь-яку хвилину забити його у землю, як молот забиває цвях у дерево. Хоча, в цілому, враховуючи різницю їхніх мас, ця дівчина могла точно це зробити. Зрештою, вона навіть виглядала найстаршою серед усіх. Айвін не міг точно сказати, але на вигляд — їй було десь років двадцять сім. 

— А хто це взагалі? — раптом подала голос інша дівчина, яка на вид була трохи молодшою за першу, можливо років двадцять п'ять. Вона стояла збоку, наче захищаючи ліве плече силою жінки, біля якої стояла. Ця дуже сильно відрізнялася — вона була висока і струнка. Не було в неї вже тієї могутності і сили, що були у першій дівчині. Схрестивши руки, під і без того величезними грудями, ця дівчина дивилась не так з осудом, скільки з інтересом. Її очі кольору світлого бурштину наче намагалися роздивитися кожен сантиметр тіла хлопця, наче вона оцінювала його, як м'ясо на ринку. Коротке світле каре більше нагадувало золотий шолом на голові дівчини, який та просто прикрила хустинкою так, наче вона це зробила більше для виду, ніж для функції. 

— Я також ніколи не бачила цього чоловіка! — почувся тонкий голос. І тільки зараз Айвін побачив дівчину, що стояла ледь не за спиною тієї кремезної жінки. На вид ця дівчина була приблизно його віку — можливо трохи молодша. Вона також стояла у капелюшку з-під якого стирчало два хвостики від двох кіс. Маленький охайний носик дівчини наче принюхувався до нього, хоча погляд її темних очей був сповнений уваги та обережності. Це був не страх, це була лише легка недовіра та відсутність безпечності. Вона не бачила у ньому ворога, а тільки хотіла дізнатися, з якими намірами прийшла ця, для неї нова, людина. На ногах в неї були охайні маленькі черевички, а біле вбрання підкріплялося невеличким фартухом, який висів на підтяжках на її тонких плечах. 

— А я... — почав було Айвін, але раптом зрозумів, що зовсім не вигадав собі легенду. Він не знав, що сказати, бо правда була настільки шаленою та неймовірною, що він і сам у неї не повірив би, якби це не трапилося з ним. 

— А ти збоченець, який полюбляє підглядати за дівчатами, коли ті миються, так? — з широкою посмішкою промовила друга, дивлячись на нього грайливо-хижим прищуром. 

— Тихіше, Яшмо, — промовила величезна жінка, кинувши на подругу короткий погляд. — Тут зараз не до цього! 

— Я не збоченець! — спробував заперечити Айвін, але його голос зірвався і це виглядало більше не як захист, а як жалюгідне виправдання. Найменша дівчина, почувши це, лише трохи посміхнулася але швидко повернула собі звичний погляд. 

— А хто ти тоді?! — грізно промовила перша жінка. — І звідки ти взагалі тут з'явився! Ти не з нашого села — це точно! І щось я не пам'ятаю тебе з сусідніх сіл! 

"А й справді... Що їм відповісти?! Не говорити ж їм, що я ще позавчора сидів у зимовому лісі та їв смажену рибу! Вони не зрозуміють, не повірять — у таке взагалі не можна повірити!", — подумав хлопець. 

— Може він селянин-утікач, а, Хельго? — грайливо промовила Яшма, наче провокуючи чоловіка на якісь дії. Навіть її очі посміхалися — дівчина буквально грала із беззахисним хлопцем, який не міг нічого зробити. 

— Хто такий та звідки ти?! — прямо і дуже грубо запитала кремезна Хельга. 

"Може погодитися? — подумав Айвін. — Та хоча хто його знає, що тут роблять з біглими селянами... Може в них тут це щось наче злочину?! І що тоді їм казати? Розповідати чесну історію?"

— Відповідай! — прикрикнула Хельга, якій вже набридло чекати їхнього мовчазного і дуже підозрілого гостя. 

— Та ніякий я не селянин! — випалив з переляку Айвін. — Я... Я сирота! Звичайна сирота, що не має рідної хати й родини! Просто блукаю по світу, намагаюсь не померти! Тут опинився бо... Бо пити хотів! А тут почув вас і стало цікаво, про що ви говорите! Я ніколи не був раніше у цьому місці! 

— Сирота?! — перепитала наймолодша. Від почутого, її погляд змінився. Вона, притиснувши свою долоньку до грудей, зробила крок з-за спини жінки, але Хельга, наче ведмедиця, обережно посунула її назад.