Частина 4: Свідок

*Новий світ. День 1. Ранок.*

Айвін,  привівши себе до ладу біля річки, вирішив, що спробує хоча б роздивитись те село з близької відстані. Можливо, якщо вдастся, хоча б підслухає когось. Мова цього дивного світу ще не була досліджена хлопцем. 

Обходячи верхнє озеро, — хоч воно і мале, але плисти він не збирався — юнак раптом почув щирий дівочий сміх. Тихий, ледь помітний, але можна було розрізнити кілька голосів. Хлопець зрозумів, що це його шанс вперше дізнатися щось про цей світ. Та з цього місця це було неможливо зробити — голоси були настільки приглушеними, що їх міг перебити звичайний пісок, що скрипів під кожним кроком. 

Прискорившись, Айвін побіг туди, де мале озеро починало виливатися у друге, велике. Голоси ставали дедалі ближчими. Хлопець вже міг точно сказати, що там, внизу, було щонайменше три дівчини. Усі голоси були доволі дзвінкими, тож юнак передбачав, що це дівчата прийшли набрати води чи попрати щось. Та коли він, підійшовши до самого обриву, схилився і подивився на велике озеро, то помітив три оголені фігури, що по живіт стояли у воді. 

"Обана!", — миттєво подумав юнак і зробив кілька кроків назад, поки його не помітили. 

Дівчата не прали, це було точно! Але й розібрати те, про що вони говорять, також було неможливо — шум невеличкого водоспаду перебивав усе. А Айвін хотів дізнатися, спробувати вичепити з їхньої розмови хоча б кілька окремих слів — це дало б йому розуміння того, якою мовою вони розмовляють. 

Але й підглядати за голими жінками хлопець не збирався. У нього було як мінімум дві причини цього не робити. Перша була проста і очевидна — він би сам не хотів, щоб за ним підглядав хтось, поки він мився. Друга — якась з цих дівчат може бути одружена. Тоді шанси того, що розлючений чоловік цієї дівчини наб'є йому писок — стрімко зростали. 

І от тут поставала головна дилема.

Ризикнути й осоромитися, отримавши із самого початку репутацію збоченця, що підглядає за дівками. 

Ризикнути й отримати у пику! За те, що підглядав за чужою дружиною!

Ризикнути й дізнатись мову цього населеного пункту.

Не ризикувати і йти у село майже наосліп. 

— Добре, — тихо, сам собі під ніс, промовив хлопець. — Я не буду дивитися, а просто послухаю. Раптом що — буду червоніти й пояснювати! 

Припавши майже до землі, юнак посунувся вперед і знов висунувся з обриву. Та на цей раз — тільки головою. Він навмисно відвернувся, підставивши дівчатам не обличчя, а вуха — так і ліпше почує їх, а також не дасть приводів звинувачувати його. 

Шум водоспаду, що був поруч, сильно заважав, але парубок нарешті міг нормально почути дівчат. Щоправда, вони від чогось сміялися і плескалися у воді — тому все одно було важко розібрати, що вони говорять. Міцно заплющивши очі, Айвін доклав усіх зусиль, напружив вуха настільки — наскільки їх взагалі можна напружити. І от, коли він майже почав відокремлювати слова, голоси різко затихли. Хлопець ще почекав кілька секунд, думаючи, що дівчата взяли перерву від сміху, та коли тиша затягнулася — він почав щось підозрювати. 

Відкривши очі і подивившись на озеро, він помітив, що дівчата вже не грають, а усі разом дивляться на нього. Дві з них, що були молодшими, поховалися у воді, залишивши на поверхні тільки голови зі здивованими та наляканими поглядами. А одна, що, вочевидь, була старшою. Прикривала рукою груди і дивилася на Айвіна з таким осудом, що якби він зараз сам стрибнув у воду — то відчув би цей осуд наче камінь на шиї. Розуміючи, що його викрили, хлопець сховав голову. 

"І що тепер буде? Поб'ють чи назвуть ненормальним?!", — подумав юнак. 

— Чуєш, ти, збоченець! — раптом долинув дуже чіткий та грізний наказ. — Або спускаєшся сам, або я розповім усе чоловіку, він тебе як білочку, — за горішки на дерево повісить! 

*Рідний світ. День -2. Ранок.*

Спав Айвін погано. Так, звичайно, в нього був старий спальний мішок. В нього було тепле багаття під рукою і свіжа їжа у шлунку. Але спав він все ж таки у хліві на соломі! Те багаття, яким би теплим воно не було, не могло прогріти хлів як піч прогріває хату. А те, що він називав їжею, навіть в'язням соромно було б дати. 

Проте це було у мільйон разів краще за сон на підлозі, сон у холоді без вогню та голод! І Айвін цінував це. Він розумів, що йому зараз нікуди було подітися: поки йому не виповниться вісімнадцять — він прикутий до батьків. Та й навіть якщо він втече — то куди? До найближчого міста кілька сотень кілометрів густого лісу. І, навіть якщо уявити, що його не зжере ані дикий звір, ані погода — у місті все одно ніхто не візьме на роботу підлітка. Тому єдине, що залишалося — чекати. Щоправда, чекати вже й не так довго лишилося. Хлопцю мало б виповнитися вісімнадцять вже дуже й дуже скоро! Потім — буде набагато легше!

Та зараз, поки світить сонце, потрібно було подбати про більш важливі речі. І однією з таких речей — була риба. У селі, звісно, були гроші — зрештою, єдиний магазин у цьому місці приймав не фантики від цукерок. Але гроші тут отримувались не таким вже простим шляхом. Люди привозили сюди готівку тільки влітку — єдиний сезон, коли не треба сідати у цілий танк, щоб виїхати з цього села. Решту часу — ця готівка витрачається тільки на найнеобхідніші речі у магазині, або ж для того, щоб "вирівняти" бартер. Айвін знав усього лише одну людину, яка могла йому тут допомогти.