Частина 3: Там чи тут?

*Старий світ. День -3. Ніч*

Потираючи плечі, Айвін крокував до хліва. Звичайно, що тварин у його батьків не було — це усе було пропито ще дуже давно. Втім, це навіть було добре, бо тварини б сильно заважали хлопцю, а грітися біля якоїсь корови чи свині — така собі справа. 

Хлопець ще дуже давно остаточно вичистив й промив хлів — тепер це місце більше нагадувало не будівлю, де живуть тварини й де вони, так би мовити, залишають "продукти" життєдіяльності. Тепер це була ціла невеличка хатинка, яку хлопець використовував як запасне житло, коли батькам щось не подобалось і вони викидали його на вулицю. Дощ, сніг, хуртовина, спекотне сонце — не важливі були обставини, найближчим людям було байдуже, що станеться з їхнім сином. Аби тільки було чим промочити горло. 

Дійшовши до дверей хліва, хлопець, який вже тремтів від шаленого холоду, раптом кинув погляд на невисоку ялинку, що росла метрів за десять від будівлі. Не довго думаючи, Айвін кинувся до цього дерева і, наблизившись, відірвав кілька гілок, які були вкриті добрячою порцією зелених голок. Повернувшись до хліва, той відчинив двері і зайшов всередину. 

Закривши вхід, хлопець пішов у самісінький кут хліва. Туди, де було звалено до купи солому, а також трохи дров. Основний же запас палива був біля хати, але Айвін зробив собі додатковий резерв. 

— Ось воно! — посміхнувся хлопець, посунувши солому вбік. 

Там, під стеблами, виднілася кришка великої пластмасової діжки. Такі використовували усюди: хтось возив молоко у них, хтось рибу, хтось ще щось. Але Айвін використовував таку діжку як власний схрон, де він ховав найнеобхідніші речі. Якби цю діжку побачили батьки — відібрали б усе, не залишивши йому нічого. 

Та зараз батьки його не потурбують. Юнак знав, що зараз вони, скоріш за все, вже або у ліжку, або з чаркою. А може, усе й одразу! 

— Сюди, — посміхнувся Айвін, діставши з діжки невеличкий поліетиленовий згорток. Там було усе необхідне для створення вогню: сірники, запальничка, старий папір — залишки якоїсь книжки, навіть кілька таблеток сухого пального ще залишалось! 

Виривши невеличку яму, хлопець прямо у ній і розвів багаття. Дров у нього було на кілька днів, тож сьогодні йому хвилюватися було нема про що. Слідом за згортком, з діжки було витягнуто пляшку води та дві консервні банки: на сімсот грам та на пів літра. Обидві — колись були наповнені тушкованим м'ясом чи чимось подібним — етикетки давно згоріли, бо хлопець використовував бляшанки як посуд. 

Заливши воду у обидві, юнак поставив їх біля вогню. Після цього з діжки він витягнув кілька кубиків сухого бульйону. Сумно подивившись, Айвін побачив, що у нього їх залишилося не так вже й багато. У коробці було десять — в нього залишилося чотири. 

— На сьогодні та завтра на сніданок ще вистачить, а от далі... — промовив юнак, почухуючи щоку. 

Закинувши у велику консервну банку два кубики, хлопець також дістав сухарі, які він насушив у великій кількості ще влітку. Закинувши у імпровізований суп ще й жменю сухарів, юнак дістав з діжки ще пакет з в'яленою рибою та два камені: один плоский та довгий, інший більш схожий на циліндр. 

Відклавши собі трохи сухарів та м'яса, хлопець склав усе назад до діжки і міцно закрив її, сховавши її соломою. Сівши біля вогню, юнак почав розчавлювати ялинкову хвою камінням. Не до вигляду пасти — просто щоб виділився сік. Вкинувши почавлені голки у маленьку банку, Айвін став чекати, поки його їжа приготується, а щоб не витрачати час даремно — хлопець почав готувати собі спальне місце. 

Сам хлів юнак постійно ремонтував — не вистачало ще, щоб всередині гуляв вітер! Та от зі спальним місцем було важко, бо, окрім соломи, у нього нічого не було. Пощастило, що хлопець мав надійного друга у цьому місці — лісника діда Хорунда. Старий чоловік, шістдесяти п'яти років, як він сам казав, мав на "великій землі" онуків, що вже давно виросли і забули про нього. Але от до Айвіна він завжди ставився як до власного сина: допомагав йому чим міг, ділився речами, годував, передавав свій досвід. 

Саме від діда Хорунда той і отримав старий спальний мішок. Діду було соромно віддавати таку річ — але парубок, який непогано вмів орудувати голкою та ниткою, швидко відремонтував подарунок, а місцями відсутню підкладку — компенсував щільно спресованою соломою. 

Подивившись на стелю, хлопець помітив свою іншу "схованку". Бувало таке, що батько чи мати заходили все ж таки у хлів. І ховати тут щось цінне — все одно що провокувати бика ганчіркою. Тільки ані Жанна, ані Ланс рогів не мали — а от пропити могли. А у діжку спальник не сховати — зайняв би там усе місце. Тому, щоб якось заховати річ, що рятувала йому життя вже не один десяток разів, юнак заховав спальник над балкою, що тримала стелю. 

"Варто їм хоча б раз підняти голову, — і вони б це побачили! — думав хлопець. — Але вони нічого, окрім чарки, й не бачать у житті!"

Спальний мішок, разом із невеликою ковдрою, було прив'язано до балки. Спершись на перегородку, що колись відділяла худобу, хлопець легко розв'язав вузол і зняв необхідні йому речі. Разом з мішком також були заховані додаткові речі — ті самі модифікації, які хлопець виготовляв з мотлоху та сміття. Нормальна людина ніколи б не вдягнула це на власне тіло, але Айвін був радий тому, що в нього є чим зігрітися. Аж раптом — до його вух долетів звук води, що закипіла і вже почала вирувати.