Розділ 1

Вітер за вікном завивав так, що здавалося ось-ось і шибки зі стареньких дерев'яних рам бабусиної хати винесе та й закружляє біля печі справжня зима. 

Сніг сипав вже третій день. Світло згасло ще першого вечора. 

Хлопчик та дівчинка тулилися до старенької сивої жінки, шукаючи захисту від хуртовини.

– Та не трясіться ви так, – мовила вона. – У хаті ж тепло й затишно. Пирогів вам напекла, компоту наварила. Що ще треба? 

– Лячно, бабуню, – запищала дівчинка.

– За батьків хвилююся, – насупився хлопчик.

– Все з ними добре. Просто забрати зараз вас через непогоду не можуть. От відступить хуртовина, вийде сонечко, дід Панас вижене свого трахтора, розчистить дорогу, тоді й приїдуть за вами батьки. 

– А вона відступить? – в очах дівчинки стояли сльози. 

– Звісно ж відступить, – всміхнулася бабуня, поки за вікном гуділа непогода. – Давайте я вам казку про Хурделицю розповім. Хочете?

– Хочемо! – в один голос закричали діти.

– То було давно, а може й не було такого. Хто знає точно? Та жила колись на світі красуня – ясноока, біловолоса, личко миле і добре. Хустею її звали. Робила вона лиш хороші справи й завжди приходила на допомогу нужденним. Всі її любили та цінували за таку добру вдачу. Тільки мачуха зі світу все хотіла зжити або хоч заміж кудись якомога далі віддати. 

– Заміж? – перепитала дівчинка. 

– Як наші мама й тато, – діловито пояснив їй хлопчик.

– Саме так, – махнула бабця й продовжила. – Приїхала тої зими у їхнє поселення заможна родина з парубком нівроку, вродливим та статним. Красенем таким, що всі дівчата у чергу до нього на знайомство стояли. Та приглянулася хлопцю наша красуня Хустя. Свататись прийшов, як того традиції вимагали, але мачуха не пустила до нього дівчину. Закрила її в комірці, а хлопцю сказала, що не треба він Хусті. Іншого кохає дівчина. З горя він залишив те поселення назавжди, а Хустя втекла з дому шукати коханого. В ніч темну та морозну тікала Хустя. Вила вона від відчаю та замерзала від морозу. І пожаліли її вітри, до себе красуню забрали. Крила їй сріблясті подарували. І літала вона, поки не знайшла свого коханого. Та пізно було, бо іншу він вже вів під вінець. Від горя Хустя назавжди перетворилася на Хурделицю. Тепер кожної зими красуня танцює з вітрами та снігами, не плаче вона більше, а співає морозних пісень. Кажуть, є пророцтво таке – колись зустріне Хурделиця своє кохання й вщухнуть буревії та снігопади страшні, бо віддасть вона крила сріблясті свої вітрам і повернеться у наш світ красунею з доброю вдачею. Лиш кохання її поверне… 

 – Ромка, чув?! Біжи на двір шукати Хурделицю, – засміялася до брата дівчина. – Ти її поцілуєш і батьки до нас швидше приїдуть. 

– А що? – скочив на ноги й носа задер хлопчина. – Я такий. Я можу. 

– Штанці підтягни, кавалер, – засміялася бабуся і дітвора за нею теж загиготіла. 

Того вечора у бабусиній хатині було ще багато казок, приправлених пирогами з компотом. Та хуртовина не вщухала до самого ранку. 

Діти вже давно спали у ліжечках під пильним оком їхньої бабусі, а Хурделиця все витанцьовувала й гралася снігами неподалік від їхньої хатини. Вона тоді ще не знала, що через двадцять зим цей маленький хлопчик змінить її життя назавжди.