Глава 9 Чекатиму на тебе завжди

- Браво! Браво, Андрій Євгенович. Браво! Терпіти не могла цю мазню.

   Андрій повернувся на голос. В кросівках, спортивному костюмі і зібраним у хвіст волоссям стояла Имсинай. Вона була ледь схожа на ту витончену красуню, якою він її бачив вперше. Проте зараз, чимось віддалено нагадувала Заміру. Чи то вже в Андрія зовсім дах почав їхати?  

- Дозволиш?

   Имсинай підійшла до Вронського та забрала напівпорожній пульверизатор. На очах, здивованих Андрія та Заміри, останнє полотно набувало вигляду сусідніх.

- Навіщо ти це зробила? - спитав художник, про всяк випадок відступивши на крок назад і прикриваючи собою Заміру.

- Підозрюю, з тієї ж причини, що і ти. Але тепер тобі ще тяжче буде повернутися. Отже: ласкаво просимо до нового, але, нажаль, недовгого життя, Лошоне Расимджановичу.

- Звідки ти дізналася моє справжнє ім'я?

- Справжнє ім'я в тебе в паспорті написано, - несподівано грубо відповіла вона.

- Може поясниш, що відбувається, коли вже прийшла?

   Андрій озирнувся. Заміри ніде не було видно. Вона немов кудись зникла.

- Втекла твоя подружка, - сказала Имсинай, - навіщо ти взагалі потяг її з собою? Невже тобі я не подобаюсь?

- Я з нечистою силою в близький контакт не вступаю.

- Та що ти? - зробила здивований вигляд Имсинай, - а як же ти тут опинився по-твоєму?

- Чортівня якась відбувається! Ти, я так розумію, можеш мені щось пояснити? Чи так, пусті балачки?

- Ти сам собі перечиш. Якщо ще не здогадався, я тобі натякну. Всі ви потрапляєте сюди однім шляхом. Одержимість. Чи то людиною, чи то ідеєю, та будь що. Головне, щоб це глибоко сиділо всередині. 

   Андрій слухав не перебиваючи, а Имсинай наче боялась не встигнути продовжувала.

- Хочеш відкрию тобі невеличку одну таємницю? Заміра тут через тебе. Точніше сусідка твоя Катерина. Пам’ятаєш як запросив її на своє весілля з першою дружиною? Невже ти не бачив, що вона закохана в тебе до нестями? Але ж прийшла. Не перший раз розтоптавши гордість, чи що там від неї лишалося.

   Андрій стояв немов отримав добрячого стусана. Він розумів, що Имсинай говорила таке, про що в інтернеті не прочитаєш. І на кого йому схожа Заміра стало ясно. Але ж і Имсинай начебто має спільні риси з нею. Ні кроку без загадок. 

- А ти чого тут, а головне чому не повертаєшся, якщо в курсі всього, що відбувається?

- Мені він не поставив ніякого дедлайну, і причин чому я тут немає. Принаймні в мене ніяких версій.

- Хто він?

- Аларік. Все, що тут відбувається, це його рук справа. Точніше за його алгоритмом змінюється наша реальність, в залежності від поведінки, думок, вчинків. Та ти вже й сам я бачу дещо помітив.

- То ти з ним знайома? Чи заодно? Це таки все вистава, чи як??? - Андрій у відчаї обхопив руками голову. 

- І так, і ні. Я досконало не розбираюся як це все працює, але одне знаю точно. Ти не перший і певно не останній, хто потрапляє на вудку Аларіка. Всім окрім мене він встановлює часові обмеження. І якщо “клієнт” не встигає так би мовити адаптуватися і зрозуміти, що йому треба зробити то його видаляють. В реальному ж житті я так розумію людини теж потім не стає в живих. А що я маю зробити, аби повернутися я не не знаю, - Имсинай замовчала, і подивилася на Андрія, очікуючи що той скаже.

- Мені він кілька разів говорив, що все в моїх руках. І про те, що я нібито маю домовитись про щось з собою. Одним словом маячню якусь. Тим паче ми випивали тоді…

- Він усім це каже. Про "все в твоїх руках". Мені теж. А більше нічого.

- На скільки картин вже є покупці? - несподівано запитав Андрій.

- Поки що за три аванс дали, а що?

- Допоможеш?

- Я допоможу, - так само несподівано, як зникла, з'явилася Заміра. В руках вона тримала приладдя для малювання.

- Але як ти здогадалася, що я хочу зробити? - здивувався Андрій.

- Це зараз не важливо. Залиш ти цю відьму, бачиш з неї ніякого толку. Собі допомогти не хоче і тебе за собою тягне.

- Багато ти розумієш! - обурилася Имсинай.

- На відміну від тебе, я хочаб розумію, що саме треба робити - холодно промовила Заміра. - А ти черговий раз втрачаєш шанс стати вільною.

- Знає вона, якже - сказала Имсинай, покидаючи зал. Але в її голосі вже не чулося такої самовпевненості та пафосу.

   Не витрачаючи дорогоцінного часу, Андрій та Заміра взялися за пензлі. До відкриття залишалося трохи менше дев'яти години, а треба було встигнути намалювати три картини. Звичайно ні про які грандіозні роботи не йшлося. На трьох полотнах планували створити абстрактні образи, але без збочених фантазій.

   Заміра вирішила зобразити білого кролика, що тримає в лапах мініатюрну морквину з пишним бадиллям, а Андрій - ваги. На одній чаші мали розташуватися кілька листяних дерев та сосна у променях сонця, на другій зливки золота, ємність із нафтою та газова труба. Замість стрілки знак питання, а тарілки у рівновазі.

   Через кілька годин не подужали й половини задуманого. На третю картину не вистачало часу.

- Як ти таки здогадалася про мої плани? І чому вирішила допомагати далі? - повернувся Андрій до питання, що його цікавило.

- Я тобі все життя намагалася допомагати, але ти не помічав цього, - відповіла Заміра, старанно вимальовуючи морквину.

– “Невже все, що казала Имсинай - правда”,- подумав Вронський, відійшов від полотна і пильно подивився на Заміру. Тільки зараз риси її обличчя, чітко нагадали йому дівчинку з дитинства. Сусідку, яка була закохана в нього.

- Ти Андрюша, дуже багато чого не помічав. Навіть очевидного. Але ти не один такий. Більшість людей не бачать далі власного носа. Ти сьогодні ввечері зробив величезний крок на шляху до себе. Я шалено рада за тебе і як раніше готова підтримати, але вибір тільки за тобою.

   Розум Андрія вже майже прийняв той сценарій, за яким формувалася його реальність. Він перестав намагатися знайти гачок, смикнувши який, вдалося б викрити організатора розіграшу, чи просто розібратися з природою того, що відбувається. Його свідомість наче на гойдалці літала від однієї крайності до іншої. Від “з’їхав з глузду” до “дурнуватий розіграш невідомо ким організований”. Від “дивний сон” до “гіпнотичний транс”. Від “нечистої сили” до “паралельного світу” і таке інше. Раптом знову всередині все стабілізувалося і прийшло відчуття ясності і правильності дій. Хоча пояснення цьому поки так і не було.