Глава 6 Смерть художника

   Гучний заголовок "Смерть художника" виявився черговою "заманухою" журналістів. Але прочитавши статтю до кінця, Андрій зазначив, що автор не так вже й збрехав. А статті було наступне:

"Культурний шок! Маловідомий художник Андрій Вронський, який подає великі надії, презентує сьогодні на виставці нову картину. Експерти відзначили неабияку майстерність техніки виконання, але збентежені "вмістом". Мотив картини, явно бере коріння з "Таємної вечері" Леонардо да Вінчі. Обурення фахівців посилилося несподіваним інтересом, до блюзнірської, на їх думку, картини приватними колекціонерами. Деякі з них відразу почали пропонувати нечувані суми за оригінал. - Вронський не перший, хто "продав душу дияволу", - зазначає кореспондент Євген Житков, - але таким цинічним і зухвалим способом цього ще не робив ніхто.

   Нижче під статтею Андрій побачив фотографію скандальної картини. Спочатку він не зрозумів, що в ній так обурило експертів, але щойно збільшив фото на весь екран - волосся піднялося дибки, а по спині пробіг холодок.

   На картині було збережено її загальний вигляд, але деталі. Вони вражали. На столі, проміж їжі та напоїв біля кожного із апостолів художник зобразив фішки як у казино. Стіл також, якщо придивитися уважно, був покерним. По середині, проміж "гравцями" - стояв "круп'є". Майже всі мали татуювання. Здебільшо тюремної тематики. А під столом, посміхаючись, лежала дівчина в купальнику з хвостиком чортиня, та маленькими ріжкамі, що ледь помітно стирчали з русявого волосся. В лівій руці вона щось тримала. Вказівним пальцем правої руки вказувала на цей предмет, який своїм жовто-гарячим кольором дуже нагадував Андрію смарт-годинник, що був на його зап'ястку.

   Тим часом у галереї, де було виставлено роботи Лошона, відбувався наступний діалог.

- Акуратно не задінь! До смерті розплачуватимешся, - притримав за лікоть прибиральницю чоловік у світлому стильному костюмі.

- За що? За це паскудство? - здивувалася літня жінка, поправляючи пасмо, що вибилося з-під косинки.

- Багато ти розумієш. За ці полотна заможні люди готові віддати мільйони.

   Прибиральниця зупинилася і спершись на швабру, недовірливим поглядом подивилася на найближчу картину. Скривившись, вона лише похитала головою і продовжила натирати мармурову підлогу зали.

   А Имсинай теж готувалася до зустрічі. Вона добре вивчала біографії потенційних клієнтів і, звичайно ж, самого Лошона також не оминула. Але щось після зустрічі з ним не в'язалося. Не справив на неї художник враження божевільного збоченця. А заява про те, що він сам пережив зображене на полотні "Сестра розпусти" - єдине, що викликало в неї збентеження. "- Цікаво, що саме він мав наувазі?"

   Вона добре пам'ятала цю картину. І не тому, що поділяла захоплення деяких колекціонерів, а тому, що вже знайшлося кілька покупців. Можна аукціон влаштовувати. Давно Имсинай не стикалася з такою гидотою, але розпорядження Аларіка необхідно було виконувати.

- Ніколи толком нічого не пояснює, постійно здогадуйся, - бурчала Имсинай, прикидаючи перед дзеркалом, яку сукню краще вдягнути. Зупинилася на бордовій, завдовжки трохи нижче коліна. Подумала трохи, витрусила вміст білої шкіряної сумочки на ліжко і переклала все до чорного замшевого клатчу.

   Завдяки інтернету Андрій теж тепер знав, де знаходиться його виставка. Чим такий знаменитий Лошон і якого плана зустрічі на нього чекають найближчим часом. Змішані почуття мучили Вронського. Таке бажане багатство впало, можна сказати, на голову, а очікуваної ейфорії  навіть близько не відчувалося. Скандальна ж стаття про картину, яку він і зовсім не писав, остаточно збила Андрія з пантелику. На звичайний розіграш, те що відбувалося, було схоже все менше і менше.

   Те, що коїться якась "чортівня" він хоч-не-хоч змирився, підсвідомо сподіваючись, що ситуація вирішиться сама собою. "Чекати з моря погоди", або "плисти за течією" була однією з рис характеру Андрія. На цьому ґрунті у нього і починалися розбіжності з колишніми. Вронський "літав у хмарах", мріючи про славу та визнання. Годинами міг критикувати полотна інших майстрів, резюмуючи незмінно:

- Це не те.

   Роботи самого ж Андрія, не можна було назвати поганими чи примітивними, навпроти з-під його пензля виходили на світ відмінні картини, але резонансу вони чомусь не викликали. Ніби вища сила спостерігала за ним, кидаючи на результати кропіткої праці зацікавлений погляд, байдуже констатуючи:

- Це все не те…

   В решті решт Андрій вирушив до галереї.

- Лошоне Расимджановичу, вітаю! – вигукнув молодий чоловік у світлому костюмі, енергійно забігаючи до зали. Андрій впізнав хлопця. Коли передивлявся контакти в телефоні, то запам’ятав його. І також, через дивне ім’я: "Шафіг організатор". 

- Добрий день, як успіхи? - Андрій щосили намагався триматися природно.

- Все готово, о сьомій вечора чекаємо на перших важливих гостей.

   Вронський глянув на годинник. "Без трьох хвилин чотири. Незабаром має з'явитися Имсинай", - він згадав, що запросив її на вечерю і незвичайні двоякі відчуття охопили з середини. З одного боку Андрій дуже хотів провести вечір з красунею, з іншого щось йому підказувало, що з нею не все так просто. Як і те що відбувалося навколо, назвати простим, чи звичайним язик бі не повернувся. Але зустрічі він чекав з нетерпінням.

   Рівно в шістнадцять нуль нуль, вхідні двері відчинилися і в зал увійшла Имсинай в сукні кольору стиглої вишні і в тон йому підібраною матовою губною помадою. Чорне глянсове волосся у поєднанні зі смарагдовим відблиском очей надавало її образу містичної привабливості.

-Доброго вечора, Лошон Расимджанович, доброго вечора Шафіг Тейвелович, простягла вона по черзі кожному витончену долоньку з довгими гострими нігтями. Покриті яскраво-червоним лаком, вони здавались ще довшими, ніж насправді.

 “- Цікаво, ім’я організатора теж має не випадкове значення?” - промайнула думка в голові у Андрія.