Глава 6 Смерть художника

Гучний заголовок "Смерть художника" виявився черговим клікбейтом. Але прочитавши статтю до кінця, Андрій зазначив, що автор не так вже й збрехав. 

"Культурний шок! Маловідомий художник Андрій Вронський, який подає великі надії, презентує сьогодні на виставці нову картину. Експерти відзначили неабияку майстерність техніки виконання, але збентежені вмістом. Мотив картини, явно бере коріння з "Таємної вечері" Леонардо да Вінчі. Обурення фахівців посилилося несподіваною цікавістю, до блюзнірської, на їх думку, картини приватними колекціонерами. Деякі з них відразу почали пропонувати нечувані суми за оригінал. Вронський не перший, хто продав душу дияволу", зазначає кореспондент Євген Житков, але таким цинічним і зухвалим способом цього ще не робив ніхто.”

Нижче під статтею Андрій побачив фотографію скандальної картини. Спочатку він не зрозумів, що в ній так обурило експертів, але щойно збільшив фото на весь екран — волосся піднялося дибки, а по спині пробіг холодок.

На перший погляд, в картині нічого такого не було, але коли вдивляєшся в деталі. Вони вражали. На столі, проміж їжі та напоїв біля кожного з апостолів художник зобразив фішки, як у казино. Стіл також, якщо придивитися уважно, був покерним. По середині, проміж "гравцями" стояв "круп'є". Майже всі мали татуювання. Здебільше тюремної тематики. А під столом, посміхаючись, лежала дівчина в купальнику з хвостиком чортеня, та маленькими ріжками, що ледь помітно стирчали з русявого волосся. В лівій руці вона щось тримала, а вказівним пальцем правої руки тицяла на цей предмет. Своїм жовтогарячим кольором він дуже нагадував Андрію смартгодинник, що висів у нього на зап'ястку.

Тим часом у галереї, де було виставлено роботи Лошона, відбувався цікавий діалог.

— Акуратно не зачепи! До смерті розплачуватимешся, — притримав за лікоть прибиральницю чоловік у світлому стильному костюмі.

— За що? За це паскудство? — здивувалася літня жінка, поправляючи пасмо, що вибилося з-під косинки.

— Багато ти розумієш. За ці полотна заможні люди ладні віддати великі гроші.

Прибиральниця зупинилася і спершись на швабру, недовірливим поглядом подивилася на найближчу картину. Скривившись, вона лише похитала головою і продовжила натирати мармурову підлогу зали.

Имсинай теж готувалася до зустрічі. Вона добре вивчала біографії потенційних клієнтів і, звичайно ж, Лошона також не оминула. Та щось, після зустрічі з ним, не в'язалося. Не справив на неї художник враження божевільного збоченця. А заява про те, що він сам пережив зображене на полотні "Сестра розпусти" — чи не єдине, що викликало в неї збентеження. Цікаво, що саме він мав на увазі?

Вона добре пам'ятала цю картину. І не тому, що поділяла захоплення схиблених колекціонерів, а тому, що вже знайшлося кілька покупців. Можна аукціон влаштовувати. Давно Имсинай не стикалася з такою гидотою, але розпорядження Аларіка необхідно було виконувати.

— Ніколи до пуття нічого не пояснює, постійно здогадуйся, — бурмотіла вона, прикидаючи перед дзеркалом, яку сукню краще вдягнути. Зупинилася на бордовій, завдовжки трохи нижче коліна. Подумала трохи, витрусила вміст білої шкіряної сумочки на ліжко і переклала все до чорного замшевого клатча.

Завдяки штурму пошуковика Андрій теж тепер знав, де знаходиться його виставка. Чим так відомий Лошон і якого плану зустрічі на нього чекають найближчим часом. Змішані почуття мучили Вронського. Таке бажане багатство впало, можна сказати, на голову, а очікуваної ейфорії  навіть близько не відчувалося. Скандальна ж стаття про картину, яку він звісно  не писав, остаточно збила Андрія з пантелику. На звичайний розіграш, те що відбувалося, було схоже все менше і менше.

Те, що коїться якась "чортівня" він хоч-не-хоч змирився, підсвідомо сподіваючись, що ситуація вирішиться сама собою. "Чекати з моря погоди", або "плисти за течією" була однією з рис характеру Андрія. На цьому ґрунті у нього і починалися розбіжності з колишніми. Вронський "літав у хмарах", мріючи про славу та визнання. Годинами міг критикувати полотна інших майстрів, резюмуючи незмінно:

— Це все не те…

Роботи самого ж Андрія, не можна було назвати поганими чи примітивними, навпроти з-під його пензля виходили на світ відмінні картини, але резонансу вони чомусь не викликали. Ніби вища сила спостерігала за ним, кидаючи на результати кропіткої праці зацікавлений погляд, байдуже констатуючи:

— Це все не те.

В решті решт Андрій вирушив до галереї.

— Лошон Расимджанович, вітаю! — вигукнув молодий чоловік у світлому костюмі, енергійно забігаючи до зали. Андрій впізнав хлопця. Коли передивлявся контакти в телефоні, то запам’ятав його. І також, через дивне ім’я: "Шафіг організатор". 

— Добрий день, як успіхи? — Андрій щосили намагався триматися природно.

— Все готово, о сьомій вечора чекаємо на перших важливих гостей.

Вронський глянув на годинник. 15:57. Незабаром має з'явитися Имсинай, — він згадав, що запросив її на вечерю і незвичні, двоякі, відчуття знову охопили з середини. З одного боку Андрій дуже хотів провести вечір з красунею, з іншого інтуїція підказувала, що з нею не все так просто. Як і те що відбувалося навколо, назвати простим, чи звичайним язик би не повернувся. Але зустрічі він чекав з нетерпінням.

Рівно о 16:00, вхідні двері відчинилися і в зал увійшла Имсинай в сукні кольору стиглої вишні і в тон йому підібраною матовою губною помадою. Чорне глянсове волосся у поєднанні зі смарагдовим відблиском очей надавало її образу містичної привабливості.

— Доброго вечора, Лошон Расимджанович, доброго вечора Шафіг Тейвелович, простягла вона по черзі кожному витончену долоньку з довгими гострими нігтями. Покриті яскраво-червоним лаком, вони здавались ще довшими, ніж були насправді.

Цікаво, ім’я організатора теж має не випадкове значення? Промайнула думка в голові у Андрія. 

— Ходімо, обговоримо наше питання? — звернулася Имсинай до нього, пильно подивившись в очі. При першій зустрічі у напівтемряві клубу Андрій не звернув увагу на їх колір. Але тепер він помітив зміни одразу. З яскравого смарагдового, вони потемнішали до зелено-карого, а коли сонячні промені не потрапляли на райдужку то вона майже зливалася в одне ціле із зіницею. Через це очі Имсинай здалися йому чорними. Андрій мимоволі здригнувся і відвів погляд убік, а коли знову подивився, то зустрівся вже з зеленим блиском. Гра світла. Заспокоїв він себе і обережно взяв гостю під руку.