Глава 4 Имсинай

- Хто це? - і так хрипкий голос Андрія пролунав майже як гарчання.

- Ти що не впізнав мене? Це Аларік. Ми на пляжі вчора познайомились.

- То це твоїх рук справа? - гаркнув художник.

- Не чую подяки в голосі. Адже ти сам скаржився на бідність. Що тебе знову не влаштовує?

У розмові зависла пауза. Андрій, не знаючи, що відповісти, сопів у слухавку.

-Де мій телефон та справжній паспорт?

- В тебе в руках. Я ще перед тим, як піти, говорив: все в твоїх руках. Ти тепер багатий. Можеш перевірити картку, переконатись. Вважай, що потрапив до тренувального табору. Якщо впораєшся - буде тобі щастя, а облажаєшся - вибачай. О, ще одне. Мало не забув. Не домовишся з собою, вважай, що Андрій Вронський ніколи і не жив. Час обмежено. Нехай щастить. 

   Закінчивши монолог, Аларік відключився, а Андрій опустився на край ліжка, тримаючи в одній руці телефон в іншій розкритий паспорт на ім'я Турлаєва Лошона. З фотографії на нього дивився молодий чоловік, дуже схожий на самого Андрія, тільки волосся коротше та очі трохи ближче до перенісся посаджені. І вираз обличчя такий, ніби він від яскравого світла кривиться.

   Андрій вийшов на вулицю. Най свіжому повітрі трохи полегшало. В голові творилося казна що. Скоріше за покликом якоїсь невидимої сили, аніж свідомо. Чи то й взагалі без якоїсь причини, він попрямував до центрального проспекту. Прямо по проїжджій частині гуляли відпочиваючі і зовсім не зважали на гудки машин, яким вони заважали проїхати.

   Коли Андрій наблизився до перехрестя проспекту з алеєю, що вела до пірсу він почув гучну музику і ніби повернувся до реальності. Став, озирнувся навколо. З напіввідкритого майданчика другого поверху клубу виблискували різнобарвні вогники та світив у небо величезний прожектор. По центру височів подіум з трьома пілонами, на яких виробляли різні трюки піджейки, намагаючись залучити якомога більше відвідувачів.

   Андрій кілька хвилин спостерігав за безкоштовним шоу і так захопився, що не помітив, як до нього підійшла дівчина. З одягу на ній був купальник, ботфорти та латексні чорні рукавички по лікоть. Поклавши руку на груди Андрія, вона прошепотіла:

- Усередині гаряче, красунчику.

   І, поманивши художника пальчиком, пішла до входу, виляючи стегнами. Андрій звернув увагу, що у дівчини до плавок, в районі попереку причеплений чорний хвостик, який закінчувався червоним пухнастим помпоном у вигляді серця. Підкоряючись інстинкту, художник пішов за ряженою дияволицею в бордову пащу вхідних дверей.

   На подив, музика всередині клубу грала не так голосно, як на вулиці. Було доволі просторно, справа і зліва від входу в декілька рядів стояли столики з шкіряними диванами, а прямо по курсу барна стійка , трохи правіше і нижче - танцпол. Андрій сів на високий табурет біля барної стійки і почав розглядати людей, яких в цей час було ще зовсім не багато. Увагу привернув міцний хлопець у футболці з блискітками і такій же бейсболці. Він стояв між двома ефектними дівчатами і демонстративно крутив брелоком від Поршу. Потім хлопець почав щось їм емоційно доводити, бурхливо жестикулюючи. Кілька разів він тицяв пальцем у циферблат годинника, при цьому збентежено знизуючи плечима. Зрештою схоже дівчата піддалися на вмовляння, і він із задоволеним виглядом повів їх до виходу, обіймаючи трохи нижче талії.

   Андрій зітхнув, і в цей момент згадав про несподіване поповнення рахунку. “Що я, врешті решт, втрачаю?” - подумав він і повернувся до бармена.

- Який у вас найдорожчий коктейль?

– Спробуйте для початку «Адмірал», – намагаючись приховати скепсис у  погляді і голосі, відповів хлопець і широко посміхнувся.

   У цей час на сусідній табурет сіла невисока струнка дівчина, на вигляд молодша за Андрія років на десять. Відкинувши локон чорного ламінованого волосся, вона моргнула аномально густими віями і з цікавістю оглянула сусіда.

- Давай два "Адмірала", один для мене другий для прекрасної незнайомки, - навмисно трохи високомірним тоном промовив Андрій, помітивши увагу дівчини.

- Мене звуть Имсинай , - заговорила красуня і продовжила таким тоном, як наче намагалася скопіювати Андрія, - дякую за таку щедрість, але я б віддала перевагу «Бульвардьє».

- Перепрошую, але в нас закінчився бурбон, - розвів руками бармен.

- Можна подумати він у вас колись був, як і ром середини минулого століття для Адмірала.

   Бармен, зробив вигляд, що пропустив шпильку повз вуха. Непорушно посміхаючись, він продовжив пропонувати варіанти поки дівчина не зупинилася на «Ламборджині, що палає».

- Я ходила на минулу вашу виставку, - почала розмову Имсинай , спостерігаючи як бармен спритно укладає в келих для мартіні кавовий лікер, самбуку та абсент рівними шарами. Потім поставив поряд чарку, налив на дно Бейліз і плюхнув зверху ще якогось блакитного лікеру. Дістав з-під барної стійки величезну сірникову коробку і запалив десятисантиметровий сірник. Підніс вогник до келиха і коли рідина спалахнула, заходився посипати полум'я корицею. Порошок, що згоряв, тріщав і іскрився, чим привів Андрія в дитяче захоплення.

- На виставку? – здивувався художник, роблячи ковток «Адмірала».

- Ви ж Лошон Турлаєв? Я бачила вас в галереї. Чудові роботи. Я вражена! А від картини «Сестра розпусти» – просто у захваті. Як вам спало на думку так майстерно зобразити бідність?

- Наболіло, сам пройшов через це, - ляпнув Андрій не замислюючись. У Имсинай округлилися очі, і вона ледь не поперхнулася залишками коктейлю. На обличчі дівчини відбилося щире здивування.

- А чим ви займаєтесь? - почувши недобре, перевів розмову в інше русло Андрій.

- Я експерт з культурного шопінгу.

- Як це? - настала його черга дивуватися.

- Допомагаю мільйонерам обирати витвори мистецтва та антикваріат.

- І як? Чи користується хтось послугами?

   Имсинай змовницьки поманила до себе Андрія ближче і тихим, але переконливим голосом сказала: - У черзі стоять. А ваші картини, у вузьких колах, нещодавно викликали справжній фурор! Я сподіваюся, ви розумієте, що я маю на увазі?