Глава 3 Лошон Расимджанович

У повідомленні на смартгодиннику йшлося про зарахування чималої суми на банківський рахунок. Андрій зняв браслет і розгублено покрутив, оглядаючи з усіх боків. Годинник як годинник, таких тисячі продається на Аліку.

Напевно, це Аларік вчора залишив, коли ми пили, промайнув здогад, але миттю в пам'яті спливла картина прощання. Одразу згадалася й розмова. Розіграти мене вирішив значить! Зайнятися людині нічим, знайшов логічне пояснення Андрій і заспокоївшись підвівся на ноги. Голова вже майже не крутилась, але спрага давалася взнаки все сильніше. І попри явне зневоднення, організм наполегливо вимагав зводити його до туалету.

Андрій поспішив до свого будиночка. На щастя пансіонат, у якому вони з дружиною зупинилися, знаходився за сто метрів від пляжу. 

Щось я не звертав раніше увагу на трояндові клумби, на ходу подумав він і відімкнув вхідні двері.

— Що за чортівня? — вилаявся Андрій в голос і взяв зі скляного столика почату пляшку віскі. Невже я настільки поїхав дахом через розставання з Каріною? Звідки тут ця пляшка?

Андрій вийшов з вбиральні й обтер мокрими долонями лице, аби скоріше прийти до тями. Сів у крісло і почав шукати номер телефону господаря годинника. Поки передивлявся записну книгу, нова хвиля втоми навалила з такою силою, що він так в кріслі й заснув. Коли ж розплющив очі, оздоблені деревом стіни номера вже не відсвічували бурштиновим блиском у променях сонця, а стрілки великого настінного годинника ледь виднілися в темряві.

— О це я дав, — промовив він і потягнувся рукою до тумбочки. З третьої спроби намацав телефон.

З вчорашнього вечора не брав його до рук. Здавалося, минула ціла вічність. Смартгодинник показував 21:00. Андрій переглянув спочатку хто йому дзвонив. Мама, ще раз мама, знову мама. Невідомий номер три рази. Каріна.

Невже схаменулася? — подумав він і відкрив повідомлення. Перше від мами. Вона писала, що дуже переживає і просить передзвонити, як у нього з'явиться вільна хвилина. Наступне від дружини. На розчарування Андрія, вона зовсім не збиралася повертатися. Навпаки, Каріна погрожувала поділом майна через суд. Що вона ділити зібралася? Винайняту квартиру? Подумав Андрій, відкриваючи наступне повідомлення. Воно дублювало ранкове зі смартгодинника і повідомляло, що на рахунок Андрія зайшов мільйон гривень.

Але як? На такій відстані не міг годинник синхронізуватися з телефоном по bluetooth! Він, тремтячими від хвилювання, пальцями відкрив задню кришечку і відразу ж помітив sim-карту. Це пояснювало радіус сполучення пристроїв, але питань ставало дедалі більше. Звідки Аларік міг знати його номер телефону, щоб зробити дублікат sim-картки? А головне навіщо так хитрувати? Заради дурного розіграшу практично незнайомої людини? Голова знову пішла обертом. Андрій згадав про повідомлення мами і вирішив їй зателефонувати, сказати, що живий-здоровий.

— Привіт Лошику! Що ж ти мати змушуєш хвилюватися. Обіцяв передзвонити, як звільнишся і тиша, — почув Андрій у слухавці незнайомий голос із дивним акцентом.

— Вибачте, я помилився номером, — пробубонів Андрій, перериваючи дзвінок. Подивився на екран. Все правильно — Мама. Зирнув на номер. Цифри не знайомі. Поспіхом передивився записник і виявив, що нікого зі списку він не знає. Відкрив вкладку "мої номери" і остання надія теж зникла. Номер, який там було записано, він бачив вперше в житті.

Декілька хвилин Андрій просидів дивлячись в темний екран телефону і не міг второпати що відбувається. Чи то так похмілля впливає, чи що? 

Засвітився екран, пішла вібрація і за мить пролунала мелодія дзвінка. "Каріна", прочитав Андрій і не роздумуючи прийняв виклик.

— То що, Лошон? Ти згоден домовитися полюбовно? — почув Андрій гарний, але незнайомий жіночий голос.

— Пані, давайте, будь ласка, без образ. А краще зізнайтеся, ви теж маєте якесь відношення до цього безглуздого розіграшу?

— Все ясно. Знову під чимось, — приречено проговорила жінка. — Якщо не маєш конкретних пропозицій і намагаєшся клеїти дурня, чи й справді обдзюбаний, то до зустрічі в суді, — на одному подиху протараторила вона і відключилася. 

Андрій же не знаходив собі місця і ходив по невеличкій кімнаті від стіни до стіни поперед широким ліжком.

Треба вийти на вулицю прогулятися, подумав він. Може це все ж таки від похмілля. Я рідко п'ю. А тут так одразу. Ось організм і не витримав. А може взагалі якийсь бодяжний ром підсунули. І ще цей віскарь. Звідки він тут взявся? Я ж пам'ятаю що купував лише ром на останні гроші. Трясця, наче паленка якась. Добре хоч живий лишився.

Андрій одягнувся і підійшов до сейфа аби взяти банківську картку на якій залишалося трохи грошей на купівлю витратних матеріалів для малювання. Зараз йому вже було не до мистецтва.

У сейфі він побачив паспорт, що лежав одразу з краю. Щось підштовхнуло відкрити документ. Роззявивши рота від подиву, Андрій не моргаючи дивився на фото з першої сторінки та на записи під ним.

— Турлаєв Лошон Расимджанович, — тремтячими губами, прочитав він.

В цей момент заграла весела мелодія. Андрій перевів погляд на смартфон. "Прихований номер". Насилу перетягнув зелену слухавку куди потрібно, і обережно підніс телефон до вуха.

— Ну що? Познайомились? — почув Андрій життєрадісний і як наче знайомий голос.