Глава 3 Лошон Расимджанович

   У повідомленні на смарт-годиннику йшлося про зарахування чималої суми на банківський рахунок. Андрій зняв браслет і розгублено покрутив, оглядаючи з усіх боків. Годинник як годинник, таких тисячі продається на Аліку.

"- Напевно, це Аларік вчора залишив, коли ми пили", - промайнув здогад, але миттю в пам'яті спливла картина прощання. Одразу згадалася й розмова.

«- Розіграти мене вирішив значить! Зайнятися людині нічим», - знайшов логічне пояснення Андрій і заспокоївшись підвівся на ноги. Голова вже майже не крутилась , але спрага давалася взнаки все сильніше. І незважаючи на явне зневоднення, організм наполегливо вимагав зводити його до туалету.

   Андрій поспішив до свого будиночка, на щастя пансіонат у якому вони з дружиною зупинилися, знаходився за сто метрів від пляжу. 

"- Щось я не звертав раніше увагу на трояндові клумби" - на ходу подумав він і відімкнув вхідні двері.

- Що за чортівня? - вилаявся Андрій в голос і взяв зі скляного столику почату пляшку віскі. "- Невже я настільки поїхав дахом через розставання з Каріною? Звідки тут ця пляшка?"

   Чоловік вийшов з вбиральні і обтер мокрими долонями лице, аби скоріше прийти до тями. Сів у крісло і почав шукати номер телефону господаря годинника. Поки передивлявся записну книгу браслета, нова хвиля втоми навалила з такою силою, що він так в кріслі і заснув.

    Коли Андрій розплющив очі, оздоблені деревом стіни номера вже не відсвічували бурштиновим блиском у променях сонця, а стрілки великого настінного годинника ледь виднілися в темряві.

- О це я дав, - вголос промовив він і потягнувся рукою до тумбочки. З третьої спроби намацав телефон.

   З вчорашнього вечора не брав його до рук. Здавалося, минула ціла вічність. Годинник-браслет показував дев'ять вечора. Андрій переглянув спочатку хто йому дзвонив. Мама, ще раз мама, знову мама. Невідомий номер три рази. Каріна.

«- Невже схаменулася?» - подумав він і відкрив повідомлення. Перше від мами. Вона писала, що дуже переживає і просить передзвонити, як у нього з'явиться вільна хвилина. Наступне від дружини. На розчарування Андрія, вона зовсім не збиралася повертатися. Навпаки, Каріна погрожувала поділом майна через суд. "- Що вона ділити зібралася? Виняйняту квартиру?» – подумав Андрій, відкриваючи наступне повідомлення. Воно дублювало ранкове з браслета і повідомляло, що на рахунок Андрія зараховано мільйон гривень.

"- Але як? На такій відстані не міг годинник синхронізуватися з телефоном по bluetooth» - Андрій, тремтячими від хвилювання, пальцями відкрив задню кришечку і відразу ж помітив sim карту. Це пояснювало радіус сполучення пристроїв, але питань ставало дедалі більше. Звідки Аларік міг знати його номер телефону, щоб зробити дублікат sim картки? А головне навіщо так хитрувати? Заради дурного розіграшу практично незнайомої людини? Голова знову пішла обертом. Андрій згадав про повідомлення мами і вирішив їй зателефонувати, сказати, що живий-здоровий.

- Привіт Лошику! Що ж ти мати змушуєш хвилюватися. Обіцяв передзвонити, як звільнишся і тиша, - почув Андрій у слухавці незнайомий голос із дивним акцентом.

- Вибачте, я помилився номером, - пробубонів Андрій, перериваючи дзвінок. Подивився на екран. Все правильно – Мама. Зирнув на номер. Цифри не знайомі. Поспіхом передивився записник і виявив, що нікого зі списку він не знає. Відкрив вкладку "мої номери" і остання надія теж зникла. Там було записано незнайомий йому номер.

   Декілька хвилин він просидів дивлячись в потухший екран телефону і не міг второпати що відбувається. Чи то так похмілля впливає, чи що. 

   Засвітився екран, пішла вібрація і за мить пролунала мелодія дзвінка. “Каріна” - прочитав Андрій і не роздумуючи прийняв виклик.

- То що, Лошон? Ти згоден домовитися полюбовно? – почув Андрій гарний, але незнайомий жіночий голос.

- Жіночко, давайте будь ласка без образ. А краще зізнайтеся, ви теж маєте якесь відношення до цього безглуздого розіграшу?

- Все ясно. Знову під чимось, - приречено проговорила жінка. - Якщо не маєш конкретних пропозицій і намагаєшся клеїти дурня, чи й справді обдолбаний, то до зустрічі в суді, - на одному подиху протараторила вона і відключилася. 

   Андрій же не знаходив собі місця і ходив по невеличкій кімнаті від стіни до стіни поперед широким ліжком.

"- Треба вийти на вулицю прогулятися", - подумав він. - "Може це все ж таки від похмілля. Я рідко п'ю. А тут так одразу. Ось організм і не витримав, а може взагалі якийсь бодяжний ром підсунули. І цей віскарь звідки тут взявся? Я ж пам'ятаю що купував лише ром на останні гроші. Трясця, наче паленка якась. Добре хоч живий залишився."

   Андрій одягнувся і підійшов до сейфа аби взяти банківську картку на якій залишалося трохи грошей на купівлю витратних матеріалів для малювання. Зараз йому вже було не до мистецтва.

   У сейфі він побачив паспорт, що лежав одразу з краю. Щось підштовхнуло відкрити документ. Роззявивши рота від подиву, Андрій не моргаючи дивився на фото з першої сторінки і на записи під ним.

- Турлаєв Лошон Расимджанович, - тремтячими губами, прочитав уголос.

   В цей момент заграла весела мелодія. Андрій перевів погляд на смартфон. «Прихований номер». Насилу перетягнув зелену слухавку куди потрібно, і обережно підніс телефон до вуха.

- Ну що? Познайомились? - почув Андрій життєрадісний і нібито знайомий голос.