Глава 2 На 20 років раніше

Вздовж стрімкої річки по лівому березі, городами до води простягалося невеличке село. Мешканці його були здебільша пенсіонерами, тому якесь більш менш помітне оживлення можна було спостерігати або під час зимових, або під час літніх канікул, коли до бабусь та дідусів з'їжджалися онуки. Так було і цього літа. 

— Катруся, ти що знову бігала до Андрійка? — лагідно, але трохи занепокоєно запитала бабуся онуку.

Дівчинка років дванадцяти опустила очі та щось ледь чутно відповіла. Вона мала довге темне волосся, такі ж самі довгі вії, що приховували смарагдини очей, коли дівчинка їх прижмурювала. Катруся не була надто стрункої статури, але в її віці це ще ні про що не казало. За сім вісім років все могло змінитися так сильно, що й не впізнати. 

— Дитино моя, я ж тебе скільки разів застерігала. Андрій вже дорослий парубок. От-от шістнадцять років стукне. Не рівня ти йому.

— Це все тому, що я жирна! — очі дівчини заблищали, наповнюючись сльозами.

Катруся побігла за хату, залізла в комору, де в осени зберігали кукурудзу, забилася в куток і розревілася вголос. Але довго краяти серце вона не вміла. Проплакав з пів години, Катруся витерла руками щоки й вийшла зі своєї схованки. Вона була справді закохана в сусідського хлопчину і не збиралася так просто втрачати надію на те, що колись він зверне таки на неї увагу. Трохи зайвої ваги можна і скинути, а от про те, що в неї гарненьке личко і погляд пронизує прямісінько в душу чула вже від багатьох. Заспокоївши себе таким чином, вона пішла до будинку на пошуки бабусі, спитати чи не треба їй чимось допомогти.
 

Будинок Андрієвої бабусі стояв через  два від Катрусиних. Хлопець також приїжджав на канікули з сусіднього міста, а інколи й просто на вихідні. А на цих йому виповнялося сімнадцять років. На святкування мали приїхати батьки, поприходити друзі та сусіди. 

— Андрійко, ти ще довго там? — поцікавилася жвава літня жінка з сивим волоссям і чорними очима.

Хлопець сидів в гаражі біля напіврозібраного мотоцикла і старанно тер наждачкою якусь блискучу деталь.

— Ще трохи, бабуню, — відповів він, не відриваючись від роботи.

— Матінко моя! — сплеснула руками вона. — Ти потім це все збереш?

— Звичайно, — спокійно відповів хлопець, — ти ж знаєш, що в мене фотографічна пам’ять.

— Знаю, знаю — з гордістю погодилася вона з онуком.

Декілька хвилин жінка мовчки спостерігала за тим як Андрій вправно орудує інструментом і аж замилувалася. Проте треба було торкнутися одного делікатного питання.

— Андрію, в мене буде до тебе прохання. На твій день народження прийдуть Тарасюки, а з ними ж і Катеринка. Будь ласка, не ображай дівчинку. 

— Та нащо вона мені здалася? Щоб я її ображав ще, — не дуже люб’язно відповів хлопець. Було помітно, що новина йому не приємна.

— Я маю на увазі, щоб ти просто трохи лагідніше до неї. Дівчинка закохана в тебе, тим паче в такому віці. Раптом через п’ять шість років все зміниться.

Андрій відірвався від роботи, мовчки подивився на бабусю і тяжко видихнув.

— Добре, ба. Не переймайся.

— Я розраховую на твою вихованість, Андрійко.

Вона не дарма торкнулася цього питання. Сусідська Катеринка доволі часто прибігла до Андрія, і той іноді відверто її ігнорував, хоча бувало таке що й дозволяв посидіти тихенько, поки крутив мотоцикла. Ні про які взаємні почуття не могло йти мови, як мінімум через різницю в віці.

 

Наступив день народження. З самого ранку привітали тато з мамою, які приїхали ще напередодні. Вони подарували сину мольберт, палітру з фарбами та полотна для малювання. Окрім пристрасті до техніки, Андрій полюбляв малювати. І це йому вдавалося досить добре. Дядько навіть пророкував велике майбутнє, а він в нього був викладачем живопису на факультеті реставрації.

Ближче до вечора зібралися гості. Дорослі сіли за стіл у вітальні, а молодь відокремилася в кімнаті Андрія. Прийшли сусідські хлопці Юрчик і Паша, і Марійка — дочка сільського голови. Трохи пізніше прийшла і Катруся. Вона подарувала Андрію браслет, який власноруч сплела зі шкіряних смужок. Хлопець спочатку хотів кинути подарунок до інших, але пригадавши розмову з бабусею попросив допомогти йому одягнути на зап’ясток. Катеринка аж просяяла від задоволення. 

На вечір вирішили всією компанією поїхати на річку. Паша поїхав на одному мотоциклі з Юрчиком, а дівчата з Андрієм. 

На річці вони спочатку грали в лова, потім розвели вогонь і смажили сардельки, які взяли з собою. Коли почало смеркатися компанія почала збиратися додому.

Юра з Пашою з усіма попрощалися і поїхали вперед, бо поспішали додому, а Андрій з дівчатами невдовзі вирушили за ними. 

Не встигли вони навіть доїхати до асфальтованої дороги, як назустріч звернула червона Нива Петра Степановича, батька Марійки. 

Доню, вже темно! Я хвилююся за тебе. Андрію, ти не ображайся, але я забираю Марійку.

Андрій і не ображався. Ніяких романтичних почуттів до доньки сільського голови він не мав. Так, товаришували, не більше.

Петро Степанович хотів забрати з собою ще й Катеринку, але та категорично відмовилася. Хоча Андрій був зовсім не проти, аби дівчина теж поїхала далі на машині. Тоді б він міг добряче прогнати нічною трасою, щоб аж вітер у вухах свистів і сльози роздувало на всі боки. А так доводилося їхати з пенсіонерською швидкістю. 

Вони проїхали майже половину шляху, як раптом щось глухо стукнуло і за мить мотоцикл перестав прискорюватися попри підвищення обертів двигуна. Хлопець зазирнув десь між люлькою і заднім колесом та вилаявся

— Бляха, кардан обірвало. Це повна дупа. До села ще кілометра три, не менше.