Глава 23

Люба разом із друзями п'є чай і їсть торт. На обличчі Марини сяє посмішка, Пантелеймон теж радісний, його очі сяють радістю.

- Любо, а у нас чудова новина! Ми з Пантиком вирішили одружитися, вже й заяву до РАДСу подали, весілля буде третього жовтня. 

- Вітаю вас, я рада. Ви уже повідомили Юрія Степановича та Наталію Андріївну?

 - Повідомила, вони дуже раді за нас, допоможуть в організації весілля. Ти, до речі, будеш дружкою,  весілля буде в кав'ярні.

- А хто буде боярином?

- Мій друг Денис, - відповідь Пантелеймон. 

- Це твій одногрупник?

- Так, він, відпроситься з роботи, щоб побути на весіллі.

Люба особисто не знайома із Денисом, але чула про нього від Пантелеймона, Марина тільки раз бачила друга свого нареченого. 

- Слухайте, мені потрібно іти у майстерню, завтра я маю віддати портрет замовнику.

Дівчина вирішила піти пішки, її майстерня недалеко від дому. Раптом біля самої майстерні Люба побачила Максима, він цілується з іншою дівчиною, вона прямо підлетіла до пари, штовхнула Максима і гнівно сказала:

- Між нами усе закінчено, зраднику!

- Зачекай!

Але дівчина не звернула увагу, зайшла  у майстерню, не обертаючися.

- Так, Любо, треба братися за роботу й не піддаватися емоціям, - сказала дівчина сама собі, щойно закрила двері майстерні.

Дівчина сконцентрувалася на роботі, їй допомогла думка про те, що вона не має підвести ні себе, ні замовника, а вдома дівчина дала волю емоціям і наплакалася вдосталь.