Глава 8

Люба і Олександр знайшли лаболаторію та надали свій біологічний матеріал чекають на результат. Дівчина не спілкується з чоловіком. 

Сьогодні субота, Люба працює над портретом Владислава. Раптом вона почула, що у двері її квартири хтось дзвонить, вона підійшла до дверей і подивилася у вічко й побачила Владислава, відчинила.

- Добрий день. Заходьте, Владиславе.

- Добрий день, Любо. Я прийшов для того, щоб подивитися, як просувається робота над моїм замовленням.

Хлопець зайшов у квартиру, а Люба зачинила двері, потім повела його на балкон. Владислав подивився на портрет і залишився задоволеним.

- А хочете випити чаю? - запропонувала Люба.

- Я не відмовлюся, - відповів весело хлопець.

Дівчина зайшла у кухню і поставила чайник, хлопець прийшов за нею і сів за стіл. 

- Ви будете їсти торт?

- Так, буду.

Люба витягла торт із холодильника, він уже порізаний і одного кусочка не вистачає.

- Я уже один кусочок з'їла, - дівчина сором'язливо усміхнулася.

- Не потрібно виправдовуватися ні перед ким,  особливо, коли ви ні в чому не винна, запам'ятайте це.

- Я запам'ятаю це. Зараз у мене така ситуація, що я й не знаю, як вчинити.

- А що сталося?

Люба розповіла про батька, який недавно з'явився, про те, що чекає результату аналізу ДНК, взагалі свою історію життя.

- Кажете, що це Носенко Олександр Якович?

- Саме так, Носенко.

Владислав зайшов у фейсбук, показав фотографію чоловіка, Люба його впізнала.

- Це він?

- Він, а звідки ви його знаєте?

- Він мій дядько, рідний брат тата. Тільки тато з ним не спілкується.

- Виходить, що якщо він мій батько, то ми з вами двоюрідні брат і сестра.

- Щойно надійдуть результати аналізу ДНК, повідомте мене. 

- Добре, я обов'язково вас повідомлю.

- А давайте перейдемо на "ти".

- А давай, я згодна.

Хлопець і дівчина поговорили ще годину, потім Владислав пішов. А Люба схвильована, можливо, вона знайшла своїх родичів.