Глава 7

Люба постригла клієнтку, та розплатиоася і вийшла із перукарні, а у приміщення зайшов якийсь чоловік, він рудоволосий, має карі очі. Чоловік запитав у Марини і Люби:

- Хто з вас Листопаденко Любов Олександрівна?

- Це я. Ви хочете, щоб я вас підстригла?

Чоловік заперечливо похитав головою, він опустив очі.

- Я не стригтися прийшов, а зізнатися, що я твій батько рідний. Носенко Олександр Якович. Тебе на прізвище покійної Поліни записали.

- А звідки я знаю, що ви дійсно мій батько? Як ви це доведете? А якщо ви дійсно мій батько, то чому не забрали мене з дитячого будинку після смерті моєї матері?

- Бо був дурником, тому й не забрав. Я прийшов, щоб попросити у тебе пробачення за те, що тобі довелося виховуватися у дитячому будинку і хочу з тобою спілкуватися. Якщо ти не віриш, що я твій батько, то ми можемо зробити тест ДНК.

- А давате зробимо тест, тільки, якщо виявиться, що ви дійсно мій батько, то я не обіцяю, що буду з вами спілкуватися.

- Перепрошую, що втручаюся у вашу розмову. Олександре, звідки ви дізналися, де працює Люба? - запитала Марина.

Чоловік до неї повернувся, усміхнувся і відповів:

- А це, дівчино, уже моя таємниця, яку я не збираюся нікому розкривати. 

Прийшла ще одна клієнтка, Люба поспішила сказати, що вона буде працювати з її волоссям. Олександр зрозумів, що розмова закінчена і немає сенсу чекати, поки Люба закінчить працювати над зачіскою клієнтки, тому просто пішов.