Глава 5

Наступного дня Люба прокинулася від того, що їй телефонує, на екрані телефону написано: " Марина". Дівчина відповіла на дзвінок. 

- Привіт, Любо. Ти зараз зайнята.

- Я щойно прокинулася.

Чутно, що у Марини поганий настрій.

- Марино, що у тебе сталося?

- Моя мама потрапила у лікарню, їй стало погано.

- Знову стався сердечний напад?

- Саме так, я чекаю, що скажуть лікарні.

- У якій саме лікарні лежить твоя мама?

- У першій міській лікарні

- Я скоро приїду в лікарню.

Люба поклала слухавку й почала збиратися.

Через півтор и години дівчина приїхала до лікарні, накинула халат, який їй видали на прохідній, а на ноги одягла бахіли і пішла по коридору. Біля однієї з палат дівчина побачила подругу, її батька і Пантелеймона, вона підійшла до них.

Батько Марини високий чоловік, не товстий і не худий, шатен, в деяких місцях є сивина, чоловік має карі очі.

- Усім доброго дня. Як там Наталія Андріївна?

- Лікарі укололи їй ліки, зараз вона спить, - відповіла Марина.

Пантелеймон обнімає свою дівчину, а батько тримає її за руку.

- А ходімо усі на вулицю. Якщо ми будемо тут стояти, то цим не допоможемо Наталії Андріївні. Ви обмінялися номерами телефонів з ліепрем?

- Обмінялися, тому можемо іти, - відповів батько Марини.

- Люба права, та і ми будемо недалеко, - сказала Марина.

Усі четверо людей вийшли на вулицю, перед цим зняли халати і бахіли. Вони зайшли у кав'ярню, зробили замовлення: Юрій Степанович замовивчашку кави і тістечко, Марина замовила чашку чаю, Люба - шоколадне морозиво, а Пантелеймон замовив пирожине і чашку чаю.

- Наталочка видужає і сподіваюся, що їй більше не буде погано, - сказав Юрій Степанович.

Минув тиждень, маму Марини виписали з лікарні, лікарі надали рекомендації і прописали ліки.