Глава 1

У парку гуляє багато людей, вони насолоджуються літнім днем. Серед них іде дівчина середнього зросту,  вона струнка, у неї довге волосся, кучеряве від природи, руде, спадає вільно по плечах і спині, вона зеленоока. Одягнена у блакитну сукню до колін, взута у босоніжки білого кольору,  на її плечах біла жіноча сумочка. 

Назустріч дівчині іде хлопець, він високий, ні худий, ні стрункий, блакитноокипй блондин,  короткострижений. На ньому джинси і біла футболка, а на ногах біді кросівки. Хлопець радісно посміхнувся, узяв дівчину за талію й покружляв.

- Любо, я радий тебе бачити!

- Я теж рада тебе бачити, Панте!

Хлопець поставив дівчину. Його звуть незвично - Пантелеймон, він ставиться до дівчини, як до сестри. Вони знайомі уже десять років.  Їй 21 рік, а йому 23 роки, обоє виросли в дитячому будинку. Люба працює перукаркою,  а Пантелеймон - програмістом.

- А де Марина? Щось вона затримується, - сказала Люба. 

- На неї це не схоже.

- А ось і я, - почули молоді люди радісний голос своєї подруги й обернулися.

Вони побачили струнку дівчину, трохи вищу за Любу, але нижчу за Пантелеймона, у неї довге волосся, вона шатенка, має карі очі. Волосся дівчини заплетене у косу, на ній синя футболка і такого ж кольору футболка, вона взута у кросівки теж синього кольору,  а на її плечах чорний рюкзак. 

Пантелеймон підійшов до дівчини, обняв і поцілував у щоку, вона не проти цього, сама поцілувала його у відповідь. 

Марина колега Люби, вони познайомилися під час навчання у професійному ліцеї. У дівчини, на відміну від її друзів, є батьки.

- Дівчата,  а ходімо у кав'ярню. 

Молоді люди пішли у найближчу кав'ярню, сіли за стіл. Люба замовила шоколадне морозиво, а Марина - полуничне, а Пантелеймон замовив маленький чайничок із зеленим чаєм. 

- Любо, як там твоє замовлення? - запитала Марина.

- Скоро завершу портрет і віддам замовнику, - відповіла Люба.

Дівчина пише картини на замовлення, зараз вона пише портрет.

-Чудово, а я допомагаю батькам доглядати за тваринами, - сказала Марина.

Батьки дівчини, Руденки Юрій Степанович та Наталія Андріївна, працюють ветеринарами, донька їм допомагає у вільний час.

Молоді люди ще трохи поговорили, заплатили за замовлення і вийшли із кав'ярні.

- Панте, я шукаю хто б міг мені полагодити комп'ютер.  Допоможи мені, будь ласка,  з цим. Я заплачу, скільки скажеш, - попрощалися Марина, коли молоді люди вийшли із кав'ярні. 

- Я займуся твоїм комп'ютером, платити не потрібно, тільки сходи зі мною у музей.

-Добре, я схоже. Зателефоную тобі й ми домовилися, коли ти прийдеш до мене, щоб подивитися на мій комп'ютер і сказати, що саме треба лагодити.

- Домовилися, я буду чекати на твій дзвінок. 

- Мені треба іти, бувайте, - сказала Люба.

Молоді люди попрощалися і Марина пішла до зупинки, Пантелеймон дивитися їй услід. Хлопець дивився, поки дівчина не повернула за ріг вулиці і її стало не видно. 

- Пантелеймоне,  я теж піду.

- А я зайду в магазин.