Розділ 38.

П’ятнадцять метрів.
Передні зхаріанти вже не здавалися суцільною темною масою. Візор розрізняв окремі тіла, лапи, сегменти панцира, розкриті щелепи. Робітники розповзалися ширше, між ними низько йшли багатолапі воїни, прикриваючись власними панцирами.
— Вогонь.
Одразу п’ять струменів ударили вперед.
Кулеметний вогонь доповнив їх майже одночасно. Хвиля зхаріантів наче наштовхнулася на кам’яну стіну.
Суміш Харона не спалахнула миттєвою яскравою кулею. Вона густо лягла на передні ряди, розтеклася по хітину, стінах і темній органіці під ногами, а вже за мить тунель залило полум’ям. Перші робітники зникли в ньому майже повністю.
Зхаріанти не зупинилися.
Палаючі тіла продовжували рухатися вперед, але значно повільніше, встигаючи розмазувати суміш по тих, хто напирав позаду. Один робітник пробіг ще метрів п’ять, перш ніж ноги під ним підломилися. Інший уже лежав, але продовжував смикатися, перебираючи лапами по бетону.
Воїни трималися краще.
Однак кожен боєць Оплоту оперативно отримував свою ціль. Системи супроводу розподіляли їх між стрільцями й давали поправки, допомагаючи перекрити майже кожен метр вільного простору.
Один воїн усе ж проскочив крізь обстріл. Вискочив із полум’я майже чорним від кіптяви й на повному ходу врізався в щит Льоші.
Удар посунув того назад сантиметрів на сорок.
— Тримаю!
Жук зачепився передніми лапами за край щита й спробував підтягнутися вище. Льоша вперся сильніше, а боєць за його спиною випустив довгу кулеметну чергу просто над його головою. Тіло зхаріанта рознесло на шматки, але окремі лапи ще кілька секунд продовжували ворушитися, перш ніж стрілець перевів вогонь на наступну ціль.
Льоша опустив щит і наступив на те, що залишилося.
Хруснуло.
— Оце вже точно не гулі.
— О, фахова оцінка противника, — озвався Джміль. — Не відволікаємося.
Ще два воїни прорвалися крізь полум’я майже одночасно. Одного зустріли перехресним вогнем одразу кілька бійців, другий ударив у сусідній щит і мало не збив солдата з ніг. Клинок прослизнув між сегментами панцира лише з другого удару.
Попереду тим часом продовжувало горіти все.
Підлога.
Стіни.
Жуки.
Вогнеметники змістили струмені далі, накриваючи наступні ряди. Сотні лап заметушилися, частина істот почала збиватися одна на одну, інші намагалися лізти просто поверх палаючих тіл.
За кілька десятків секунд натиск почав слабшати.
— Працює! — вигукнув Назар у каналі.
Подивився на палаючу купу перед нами.
— Бачу.
Щитовики вже чекали наступної команди.
— Вперед. Не давайте їм часу.
Перша п’ятірка рушила крізь смугу догораючого вогню.

Полум’я лизало щити й броню, але екзокостюми тримали температуру. Під ногами хрустіли обвуглені панцирі, десь ще смикалися лапи, і кілька разів доводилося буквально переступати через істот, які продовжували горіти, але ще не здалися.
Один із воїнів раптом піднявся просто під ногами Джмеля й учепився за його гомілку. Той навіть не зупинився — короткий удар щитом униз, ще один крок, і жука розчавило вагою екзокостюма.
— Короткими струменями, — наказав я. — Суміш економимо. Палимо тільки те, що реально заважає руху.
Попереду вогнеметники дали ще один залп, але цього разу зхаріанти відреагували інакше.
Передні робітники ще сунули просто вперед, зате воїни почали розходитися до стін. Кілька істот рвонули вбік ще до того, як струмінь дістався до них, одна спробувала піднятися вище по органічному покриттю, інші просто зникли в темних отворах між бетонними конструкціями.
— Уже почалося, — сказав я.
— Що? — відгукнувся Назар.
— Вони вчаться. Зерно може бути за десятки кілометрів звідси, але мережа працює. Те, що бачать ці жуки, бачить увесь рій.
Наче на підтвердження моїх слів, наступна група вже не летіла суцільною хвилею. Робітники розтягнулися по проходу, воїни трималися за ними, використовуючи тіла дрібніших як прикриття, а кілька швидких силуетів узагалі зникли зі фронту.
— Швидко, — коротко кинув Назар.
— Я попереджав.
Зліва щось дзенькнуло по щиту.
Потім ще раз.
Грим різко повернув корпус.
— Це вже не лапи.
По броні переднього бійця ковзнув гострий шматок хітину й зі свистом врізався в стіну.
Я підняв погляд у темряву попереду.
Там, за палаючими тілами, рухалися нові силуети.
І вони вже не поспішали підходити ближче.

Перший сегмент ударив у щит Льоші так сильно, що на поверхні залишилася глибока вм’ятина.
Другий пройшов вище й розсік органічне покриття на стіні.
Третій знайшов ціль.
Боєць праворуч сіпнувся й відступив на крок. Із плечової пластини його екза стирчав чорний гострий шип, що пробив броню й увійшов у тіло.
— Поранений!
— Не зупиняти лінію, — кинув Назар. — Другий номер, закрий його сектор.
Я вже рухався до нього.
Попереду автомати й кулемети продовжували працювати по темряві, звідки прилітали сегменти. Система візора кілька разів намагалася підсвітити стрільців, але ті ховалися за робітниками й виступами органіки, з’являючись лише на мить перед пострілом.
— Назад на два метри, — сказав я пораненому.
Він послухався, не сперечаючись.
Коли підійшов ближче, стало зрозуміло, що це не просто сегмент панцира, а довгий шип якогось зхаріантського стрільця. Схоже, бійцеві одночасно й пощастило, й ні: під час попередньої сутички броню на плечі вже пошкодили, і шип влучив точно в ослаблену пластину. Пробив її й увійшов у тіло, а біль він, схоже, нормально відчув лише зараз, коли натиск ворога трохи спав і адреналін почав відпускати.
Присів поруч і навів на рану візор.
— Медичний аналіз.
Поверх плеча одразу проступила схема тканин. Шип увійшов крізь м’яз, але кістку й великі судини не зачепив. Підкостюм уже перетискав пошкоджену ділянку, поруч мигнула зелена позначка: після вилучення рану можна було герметизувати на місці.
— Чудово.
— Що там?
— Нічого страшного. Зараз витягну.
— Може, краще дочекаємося медика?
— Поки він сюди дістанеться, мине забагато часу. А боєздатний ти нам потрібен уже зараз. Та й бігати з цією штукою в плечі незручно.
— Капітане, ви точно знаєте, що робите?
— Звісно. Я колись давав привід у собі сумніватися?
Вхопив шип ближче до основи.
— На три.
— Добре.
— Раз.
Смикнув.
Боєць так вилаявся, що навіть Хао на кілька секунд замовк. Щоправда, вже за мить він якимось чином опинився поруч із нами.
— Ти сказав «на три»!
— Я сказав «на три», а не «після трьох».
Кров одразу проступила крізь розрив, але підкостюм уже стягував рану. Притиснув герметизуючу накладку й дочекався, поки вона схопиться.
— Сука… боляче.
— Це не поранення. Подряпина.
Він повільно повернув до мене шолом.
— У мене з плеча щойно витягли здоровенний шип.
— Не перебільшуй. От якби тобі тхеір під шкіру заліз і почав уздовж м’яза повзати — оце було б неприємно.
Кілька секунд у каналі стояла тиша.
— Що за хрінь тхеір?
— Не звертай уваги. Зараз не до цього.
— А потім розкажете?
Поставив останню латочку на броню.
— Якщо хочеш, у симуляційній капсулі проведу спеціальне тренування для всіх охочих. Упевнений, вам сподобається.
Хао нарешті не витримав:
— Я передумав. Мені ця історія взагалі не цікава.
— Раніше за тобою не спостерігалося настільки логічної поведінки. Правильне рішення.
Глянув на показники пораненого.
— Рука працює?
Він обережно поворухнув плечем і скривився.
— Працює.
— Тоді назад у стрій. Рухаємося далі.
Він коротко кивнув і зайняв свою позицію.
Попереду знову дзенькнуло об щит.
Цього разу візор устиг зловити момент пострілу.
Невелика приземкувата істота на стіні різко вигнула сегментований корпус, і одна з пластин її панцира зірвалася вперед.
Червона мітка спалахнула над нею.
— Є стрілець. Передаю ціль.
Кулеметна черга розірвала його раніше, ніж він устиг вистрілити вдруге.
Але поруч уже засвітилися ще дві мітки.
— Не затримуємося, — сказав я. — Рухаємося до центру. Якщо вони хочуть нас зупинити, їм самим доведеться лізти під кулі.