Розділ 37.

Прокинувся від того, що хтось ворушився поруч.
Кілька секунд лежав із заплющеними очима, намагаючись зрозуміти, чому ніч просто минула — без звичного тренування з Каїром, чому права рука затерпла й чому на грудях щось тепле. Потім пам’ять повернулася разом із запахом вина, давно охололої вечері й волосся Аурелії.
Вона, як і я, була без одягу й лежала поруч, поклавши голову мені на плече. І вже не спала.
— Доброго ранку, — сказав я.
— Доброго.
— Ти давно прокинулася?
— Достатньо.
— І просто лежала?
— Думала.
Це прозвучало підозріло.
Аурелія трохи підвелася, сперлася на лікоть. Ковдра сповзла нижче, і на кілька секунд мою увагу привернуло зовсім не її обличчя.
Вона це, звісно, помітила.
— То я йду з вами?
Я перевів погляд їй в очі.
— Ти серйозно вирішила почати ранок саме з цього?
— Я спеціально вибрала момент, коли тобі буде складніше відмовити.
— Маніпуляторка.
— Емпатка.
Посмішка на її обличчі зникла так само швидко, як з’явилася.
— Ілле, я серйозно.
— Знаю.
Після вчорашньої розповіді сказати просте «ні» вже не виходило. Та й сенсу робити вигляд, що я можу вирішувати за неї, теж не було.
— Добре. Але будуть умови.
— Які?
— Ти йдеш у призначеній групі й виконуєш накази. Ніяких самостійних пошуків старих знайомих. Ніякої особистої помсти під час операції. Якщо командир твоєї групи наказує відступати — відступаєш.
— Навіть якщо це будеш не ти?
— Особливо якщо не я. Там усі командири мають свої завдання, і будь-яку самодіяльність я сприйму як особисту образу. Це не прогулянка.
Аурелія примружилася.
— Звучить не дуже. Можна якось спростити?
— Можна. Робиш, що кажуть, і повертаєшся живою.
— Так уже краще.
— Я взагалі складна людина.
— Це я вже помітила.
Зітхнув.
— Як такій красуні відмовити?
— Це «так»?
— Це «так, але я ще про це пошкодую».
Вона задоволено посміхнулася й знову вмостилася поруч.
— Чудово. Тоді скажи Харону, щоб видав мені мій екзокостюм.
Я повільно повернув до неї голову.

— Твій що?
— Екзокостюм.
Кілька секунд дивився на неї, намагаючись зрозуміти, коли саме вона встигла організувати ще й це.
— Хароне, костюм справді є?
— Так. Комплект підготовлений і налаштований під Аурелію.
— Коли?
— Я попросила його, коли дізналася, що збирають групу для виходу до Загонщиків, — пояснила вона. — Думала домовитися з Назаром, але потім ти прокинувся.
— Сподіваюся, з Назаром ти планувала домовлятися не так, як зі мною.
Аурелія кілька секунд дивилася на мене.
— Ні, звісно.
— Добре. Бо тоді в мене з’явилися б додаткові питання.
Вона засміялася й потягнула ковдру вище.
— Харон одразу сказав, що без твого дозволу в бойовому режимі костюм мені не видасть. Але підготувати його я могла попросити сама. Ти ж вніс мене до складу екіпажу.
— І це дало тобі право замовляти собі екзокостюми?
— Не зовсім. Але після експедиції до «Списа» в нас із Хао та іншими залишився розширений доступ до систем корабля. Я просто ним скористалася.
— Непогано ти тут освоїлася. Передбачливо.
— Саме так.
За пів години ми вже були в арсеналі.
Екз Аурелії стояв у закритій шафі. Щойно ми підійшли, стулки розійшлися, відкриваючи звичайний бойовий комплекс. Від інших він відрізнявся хіба що підгонкою: Харон змінив довжину окремих сегментів, посадку бронепластин і налаштування приводів під її зріст та будову тіла.
Зовні нічого особливого.
А от усередині, схоже, все було значно цікавіше.
Я глянув на Аурелію.
— Роз’єму нейроінтерфейсу на тобі не бачу. Не встановлювала?
— Відмовилася. Тим паче Харон запропонував альтернативу.
— Система керування адаптована для роботи без нейроімпланта, — пояснив Харон. — Підкостюм оснащений сенсорами, що зчитують м’язове напруження, найменші рухи тіла та зміну положення суглобів. Прогностичний модуль на їх основі визначає наступний рух користувача. Після завершення калібрування затримка буде мінімальною.
Кивнув.
Цього мені вистачало.
Я ще раз глянув на костюм.
— Тоді чому ми взагалі ставимо іншим чіпи?
— Через вартість, — відповів Харон. — Для цієї системи використано значну кількість дефіцитних сенсорних матриць і обчислювальних компонентів «Списа». Частину з них ми не здатні відтворити на наявній виробничій базі. Масове виготовлення таких комплексів неможливе.
— А нейроінтерфейс?
— Значно дешевший і придатний для серійного оснащення.
Подивився на Аурелію.
— Уже пробувала?
— Тільки базові рухи. Харон не дозволив повноцінно тренуватися без твого погодження.
— Могли б уже й потренуватися.
Аурелія підійшла до костюма.
— Я пройшла курс у симуляції. То тепер можна?
Подивився на неї, потім на екз.
— Одягай. Подивимося, як ти в ньому рухаєшся.
Аурелія торкнулася панелі, й броня почала розкриватися.
Вона посміхнулася.
— Отже, проведемо справжнє тренування?
— Спочатку перевірку.
— Я не бачу великої різниці.
Зітхнув і глянув угору.
— Хароне, більше подібних сюрпризів не буде?
— На цей момент — ні.
— Мене дуже насторожує уточнення «на цей момент».
— Воно є найбільш точним.

Аурелія впоралася краще, ніж я очікував.
Перші кілька хвилин рухалася обережно, ніби боялася, що броня вирішить піти в інший бік. Харон двічі зупиняв тест для калібрування, після чого затримка майже зникла. Ще через десять хвилин вона вже бігла, різко змінювала напрямок і піднімалася після падіння без сторонньої допомоги.
— Непогано, — визнав я.
— Тільки непогано?
— Для людини, яка вчора ще літала на глайдері, а сьогодні вже збирається штурмувати підземну базу, цілком.
Видали їй тренувальний меч та іглостріл. Кілька серій по мішенях, базові удари, блоки. Нічого видатного, але й людиною, яку доведеться постійно рятувати, вона не виглядала.
Цього мені вистачало.
— Добре. Ти йдеш.
Аурелія опустила меч.
— Я вже наче це чула сьогодні.
— Тепер офіційно.
— Значить, можу радіти?
— Можеш починати тренуватися.
Наступними днями тренувань їй вистачало з головою. Харон продовжував підлаштовувати костюм під її рухи, техніки міняли дрібні налаштування, а сама Аурелія проводила в броні стільки часу, що на третій день уже майже перестала звертати на неї увагу.
Паралельно готувався весь загін. На платформи вантажили боєприпаси, запалювальну суміш, батареї, медикаменти й інструменти. Важку зброю розподілили між бійцями, добровольці забезпечення тренувалися рухатися за основною групою, а глайдер тримали готовим до екстреного вильоту.
Сьомого я знайшов увечері напередодні операції.
Ми відійшли подалі від людей.
— Аурелія буде з вами.
Сьомий кивнув.
— Третій, Четвертий, П’ятий, Шостий, ти й вона. Окрема група.
— Зрозумів.
— І ще одне. Її безпека — ваше головне завдання. Якщо все піде не за планом, витягуєш її звідти. Навіть якщо вона сама буде проти.
Він кілька секунд дивився на мене.
— Вона знає?
— Ні.
— І не дізнається.
— От і добре.
На цьому домовилися.