Розділ 32.

Свідомість повернулася дивно.
Не болем. Не звуком. Не світлом.
Спочатку я просто зрозумів, що стою.
Під ногами була знайома темна поверхня, схожа одночасно на камінь і відполірований метал. Попереду простягався простір, у якому ми з Каїром уже не раз розмовляли, сперечалися й навчалися. Тільки цього разу він виглядав так, ніби хтось узяв звичну кімнату й почав стирати її шматками.
Ліворуч частина стіни зникала в чорній порожнечі.
Далі завис уламок столу.
Не впав.
Просто висів у повітрі, обрізаний рівно посередині, наче друга половина більше не існувала.
— Чудово, — сказав я. — Схоже, ми померли.
— Ти — ще ні.
Голос Каїра пролунав справа.
Він сидів у кріслі, як завжди спокійно, закинувши ногу на ногу. Лише саме крісло час від часу сіпалося, на мить перетворюючись на розмиту пляму.
— А ти?
— Питання сформульовано недостатньо точно.
— Значить, усе погано.
— Можливо, наше навчання справді мало якісь наслідки.
Я підійшов ближче.
Світ навколо здригнувся.
На мить підлога під ногами стала прозорою, і під нею не було нічого.
Абсолютна темрява.
Потім поверхня повернулася.
— Що тут відбувається?
Каїр підняв погляд.
— Те, що зазвичай відбувається після того, як твоє тіло пробиває якась істота, руйнує частину нервових структур, а твій товариш додає до цього потужний електричний розряд.
— Назар урятував нам життя.
— Я не сказав, що його дії були неправильними. Лише перелічив наслідки.
Далеко попереду щось тріснуло.
Шматок простору пішов павутиною тонких світлих ліній, а потім беззвучно розсипався в темряву.
— Це теж наслідки?
— Так. Сподіваюся, наші колеги підлатають тебе хоча б до того рівня, щоб я міг почати стабілізацію.
— Що саме пошкоджено?
Каїр мовчав кілька секунд.
— Значна частина структур, через які я взаємодію з твоєю нервовою системою. Залишки модуля, інтегровані в тебе, теж постраждали. Окремі зв’язки вже втрачені. Значна частина нашої роботи знищена за кілька хвилин.
— Ти все відновиш?
— Можливо. Зараз важливіше інше: чи буде що відновлювати.
Зупинився.
Від Каїра це слово звучало набагато гірше, ніж від будь-якого лікаря.
— А якщо вони не впораються?
Він подивився на мене спокійно.
— Тоді нас уже не повинно хвилювати нічого.
Десь позаду зник ще один шматок стіни.
Цього разу Каїр навіть не озирнувся.
— Може, проведемо невеличке заняття? Якщо від нас зараз нічого не залежить, я без свідомості, а ти начебто не зайнятий.
Каїр кілька секунд дивився на мене.
— Ти з кожним днем дивуєш усе більше й більше.
— То це «так»?
— Звісно.

 - - - 

Почав Левицький не зі скальпеля.
— Спочатку витягнемо те, що не повинно було опинитися всередині людини.
— З огляду на результати сканування формулювання неточне, — відповів Харон. — У тілі капітана досить багато структур, яких там не повинно бути відповідно до стандартної анатомії.
Левицький повільно підняв голову.
— Хароне.
— Слухаю.
— Не зараз. Я вже не один день із тобою спілкуюся. Ти зрозумів, що я маю на увазі.
Маніпулятори зафіксували залишки лап звіра. Навколо місць проникнення розгорнулися тонкі інструменти, перетискаючи пошкоджені судини ще до того, як сторонні тканини почнуть рухатися.
— Ліву першою, — вирішив Левицький. — Повільно. На два міліметри.
Маніпулятор потягнув.
Одразу спрацювало попередження.
— Кровотеча посилюється.
— Бачу. Затискач сюди. Ще один нижче.
На екрані збільшилося зображення черевної порожнини. Левицький завмер, вдивляючись у переплетення судин.
— Стоп.
Маніпулятори застигли.
— Що? — запитала Ярина.
— Ось це мало бути артерією. Але вона розгалужується на три судини й входить у… — професор збільшив зображення. — Я навіть не знаю, що це.
— Структура функціональна, — повідомив Харон. — Фіксую активний кровообіг і нервову іннервацію.
— Чудово. А що вона робить? Ми можемо це просто видалити? Чи він від цього загине?
— Невідомо.
Левицький потер лоба тильною стороною рукавички.
— Мені вже починає подобатися ця операція.
Ярина нахилилася ближче до екрана.
— Не перетискайте середню.
— Чому?
— Не знаю.
— Ярино…
— Просто не чіпайте її.
— Це не аргумент.
— А в нас зараз багато кращих? Я ваш асистент, тож послухайте мене.
Левицький уже відкрив рота, але Харон випередив його.
— Після короткочасного стискання цієї судини зафіксовано різке падіння активності двох додаткових нервових вузлів.
Професор повільно повернувся до Ярини.
— Звідки ти знала?
— Відчула.
— Надзвичайно аргументована відповідь. Не подобається мені це.
— Зате вона правильна.
— Це просто вдача. А вона не може постійно бути на твоєму боці. Тому обережніше.
Він змінив положення затискача.
— Продовжуємо.
Перша кінцівка звіра з довгими пальцями й кігтями на кінці виходила назовні повільно, сантиметр за сантиметром. Услід за нею хлинула кров, але маніпулятори вже працювали: затискали, зшивали, вводили регенеративний склад.
Друга виявилася гіршою.
— Вона зачепила нервовий пучок, — сказав Харон.
— Я вже помітив.
— Частина волокон проходить безпосередньо крізь пошкоджену ділянку.
— І якщо я просто витягну лапу?
— Ймовірне додаткове руйнування.
Левицький похмуро подивився на Іллю.
— Звісно. А хоч щось сьогодні може бути простим?
Сьомий, який стояв біля контейнера з ядром, мовчки похитав головою.
Левицький помітив.
— Тебе взагалі ніхто не питав.
Ярина ледве стримала усмішку.
А потім один із моніторів різко запищав.
— Падіння тиску, — повідомив Харон. — Прискорюється.
Левицький перестав жартувати.
— Тоді працюємо швидше.

 - - -

Каїр підвівся з крісла.
— Проведемо.
Навколишній простір змінився раніше, ніж я встиг запитати, що саме він придумав.
Крісло зникло.
Разом із ним розчинилися стіни, підлога й чорна порожнеча за ними. На мить навколо не залишилося нічого, а потім під ногами з’явилася волога земля.
Запахло травою, зламаною деревиною й кров’ю.
Попереду стояв звір.
Той самий.
Величезний корпус, довгі передні кінцівки, синювате мерехтіння захисного поля.
Опустив погляд на себе.
Мій екзокостюм був цілий.
По передпліччях пробігли слабкі смуги світла, системи слухняно відгукнулися на думку. З обох рук висунулися клинки.