Розділ 30.

Стрибок вийшов настільки різким, що я не встигав стежити за його рухами — лише Каїр встигав підсвічувати траєкторію. Зростом звір був під чотири метри, м’язи під шкірою нагадували сталеві канати, а кожен рух перетворювався на розмитий силует. Якби не нейроприскорення й компенсація броні, я б узагалі майже не бачив його.
Звір ударив у найближчого бійця в екзокостюмі плечем. Той відлетів убік, перекинувся через коріння й одразу підвівся — броня витримала. Решта вже розходилася півколом, намагаючись замкнути істоту між собою.
— Не зближуватися! — наказав я. — Працюємо дистанційно. Треба розібратися з його можливостями.
Іглостріли заговорили майже одночасно. Сотні тонких снарядів пройшли кілька метрів і зупинилися перед звіром, наче загрузли в густій невидимій рідині. Частина повільно впала в траву, інші відкинуло вбік. Лише одиниці проходили крізь захист, але значної шкоди не завдавали — хіба що ще більше розлютили звіра.
Хао рвонув зліва, але зупинився раніше, ніж увійшов у зону удару.
— Воно блокує не все, — сказав Назар. — Але те, що проходить, майже не завдає шкоди.
— Бачу.
Одразу вистрілив коротким енергетичним імпульсом. Синювата оболонка навколо істоти спалахнула яскравіше, її поверхнею пробігли хвилі, але постріл розсіявся, не залишивши на тілі жодного сліду.
«Захист не пасивний, — озвався Каїр. — Він реагує на загрозу. Рекомендую переходити в ближній бій».
«Дуже корисне спостереження. Ти не помітив, що він ще й дуже швидкий?»
«Ти плануєш дочекатися, доки він помре від старості?»
Звір знову змінив напрямок.
Тепер я встиг побачити рух. Передні лапи напружилися, корпус опустився нижче, м’язи під темною шкірою стиснулися — і світ навколо потягнувся, стаючи повільнішим.
Гілка, зламана попереднім ударом, ще падала.
У повітрі зависли краплі крові.
Сам звір усе одно залишався швидким.
Він кинувся між Назаром і Джмелем, змусивши обох розійтися. Назар ухилився, а Джміль прийняв ковзний удар на щит. Його розвернуло, екзокостюм пройшов кілька метрів боком, але втримав бійця на ногах.
— Цілий, — одразу повідомив Джміль. — Тільки передпліччя трохи в шоці.
— Потім жалітимешся. Сам підставився.
На краю галявини Тигр уже відводив людей. Саміра підвелася біля дерева, притискаючи руку до боку. Рухалася, отже удар її не зламав, але над її позначкою система вже показувала жовтий статус.
Не час.
Звір розвернувся до нас і повільно провів поглядом по кільцю броньованих фігур.
Наче нарешті зрозумів, що цього разу здобич не тікає.
— Тримаємо дистанцію, — повторив я. — Не геройствуємо. Ловимо його на помилці, працюємо групою.
Пріор уже заходив йому за спину.

Звір саме розвернувся до Джмеля, і Пріор скористався моментом. Він прискорився, висмикнув шаблю й зайшов збоку. Клинок пройшов крізь синювату поверхню й глибоко розсік м’язи на спині.
— Є контакт! Клинок проходить!
Пріор натиснув сильніше. Екзокостюм загудів приводами, вкладаючи в рух усю доступну силу. На мить здалося, що він зараз просто розрубає звіра.
«Назад», — різко сказав Каїр.
— Пріоре, відійди!
Запізно.
Звір навіть не розвернувся повністю. Одна передня лапа метнулася назад і схопила Пріора за плече, друга — за стегно.
Світ знову розтягнувся.
Побачив, як пальці істоти стискаються навколо броні. Як метал просідає під ними. Як Пріор намагається провернути корпус, а сервоприводи костюма ривком виходять на максимальне зусилля.
Нічого не допомогло.
Звір смикнув у різні боки.
Хруснув метал.
Пріора розірвало разом з екзокостюмом.
Верхня частина впала за кілька метрів від мене, нижню звір відкинув убік так само байдуже, як уламок дерева. На мить у загальному каналі настала абсолютна тиша.
— Пріор! — закричав Назар.
Я вже біг до нього.
На внутрішньому інтерфейсі його позначка не згасла.
Червона.
Миготлива.
Але жива.
Розірвані краї броні почали стягуватися аварійними мембранами. Усередину пошкодженого костюма вистрілила густа піна, перетискаючи судини й герметизуючи те, що ще можна було герметизувати. Система замкнула аварійний контур підтримки верхньої половини тіла. Показники один за одним падали до межі, а потім на екрані з’явився новий напис.
МЕДИЧНА КОМА. АВАРІЙНА СТАБІЛІЗАЦІЯ.
— Він живий, — видихнув Назар, не вірячи.
— Поки що.
«Костюм підтримує кровообіг і максимально знизив потребу тканин у кисні, — повідомив Каїр. — Без спеціалізованої допомоги шансів мало».
«Мало — це не нуль».
«Нагадую, що ми не поруч із базою. Тож твій оптимізм дещо передчасний».
— Льоша! — викрикнув я. — Пріора до машин. Обидві частини. Негайно!
— Прийняв!
Він уже рвонув до нього, але звір зробив крок у його бік.
— Відволічемо!
Назар із Джмелем одночасно відкрили вогонь, змусивши істоту повернутися до нас. Хао зайшов праворуч, ще двоє змістилися зліва. Кільце знову почало змикатися.
Тільки тепер ніхто не поспішав наближатися.
Звір повільно повернув голову, ніби вирішуючи, кого зламати наступним.
За його спиною Саміра, тримаючись за бік, почала відходити до евакуаційної групи.
Істота раптом завмерла.
Погляд звіра зупинився на ній.
Саміра теж це зрозуміла. Вона спробувала прискоритися, але після удару одна нога слухалася погано, а кожен крок виходив коротким і нерівним. До людей Тигра залишалося метрів десять.
— Саміро, швидше! — вигукнув я.
Тигр був найближче. Усього за кілька кроків від неї. Він навіть рушив назустріч і простягнув руку, але в ту ж мить звір опустив корпус.
Саміра потягнулася до нього.
Тигр побачив це теж.
Побачив звіра.
І відступив.
Не назад до неї — убік, за товстий стовбур. Один короткий рух людини, яка миттєво зрозуміла: якщо залишиться на траєкторії цієї істоти без екзокостюма, загине разом із нею.
Саміра залишилася сама.
Думати про це часу не було.
Звір стрибнув.
Світ зламався.
Листя завмерло в повітрі. Тигр ще тільки переносив вагу на другу ногу. Саміра повертала голову до мене так повільно, що я бачив, як змінюється вираз її обличчя.
А звір рухався.
Повільніше, ніж раніше.
Але все одно занадто швидко.
«Не встигнеш. Форсую можливості тіла», — сказав Каїр.
Екзокостюм відгукнувся на команду раніше, ніж стопа торкнулася землі. Приводи вистрілили максимальною потужністю, світ сіпнувся назустріч, і відстань до Саміри почала зникати.
П’ять метрів.
Три.
Вона нарешті побачила мене.
— Ілле?..
Врізався в неї плечем. Удар вийшов сильним і грубим, але відкинув Саміру з траєкторії стрибка.
Встиг.
Майже.
Звір врізався в мене всією масою.
Костюм прийняв перший контакт, і на візорі миттєво розбіглися червоні попередження. Мене потягнуло назад, але стабілізатори втримали ноги. Звір одразу вдарив навідліг — настільки швидко, що я ледве встиг підставити передпліччя.
Удар гримнув по броні.
Тоді передні кінцівки звіра засвітилися.
Не вся лапа — лише довгі кігті й смуги під шкірою вздовж передпліч. Синьо-біле світіння стало яскравішим, Каїр підсвітив траєкторію наступного удару й устиг видати лише одне слово.
«Ухиляйся».
Пізно.
Я просто не міг рухатися настільки швидко. Навіть коли Каїр форсував тіло, а броня працювала на межі можливостей.
Одна лапа пробила броню зліва.
Друга — справа.
Болю спочатку не було.
Лише два страшні удари й відчуття, ніби всередину живота одночасно забили два розпечені металеві стрижні.
На візорі спалахнули десятки повідомлень.
ПОРУШЕННЯ ГЕРМЕТИЧНОСТІ.
МАСИВНА КРОВОВТРАТА.
ПОШКОДЖЕННЯ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ.
Звір смикнув лапи на себе.
Якщо витягне — усе закінчиться.
Руки самі зімкнулися на його передніх кінцівках.
Сервоприводи завили від навантаження.
— Ні, — прохрипів я.
Стиснув сильніше.
— Тепер ти від мене нікуди не підеш. Думав, можна просто так нападати на моїх друзів?