Розділ 29.

Через п’ятдесят дві хвилини у внутрішньому дворі вже чекали три бронемашини. Техніки перевіряли кріплення на броні, а люди Тигра забивали середню машину контейнерами, ношами й ящиками з препаратами, допомагаючи медикам спакувати все необхідне. Цього разу ми збиралися не просто знайти ворога й убити його — треба було надати допомогу й витягнути тих, хто ще залишався живим.

Тринадцять бійців у екзокостюмах розподілилися між машинами: п’ятеро в першій і по четверо у двох інших. Третій і Четвертий, які отримали резервні комплекти, вже стояли біля люків — незворушні, наче броня була природним продовженням їхніх тіл.

Сьомий підійшов останнім. На ньому було звичайне захисне спорядження.

— Охорону біля Аурелії залишили? — запитав я через внутрішній канал. Для всіх інших Сьомий залишався такою самою мовчазною машиною, як решта Пустих.

— Звісно. П’ятий і Шостий неподалік від неї.

— Мені чомусь було спокійніше, коли поруч залишався ти.

— Там найкращі з найкращих.

Сперечатися не було сенсу.

Разом із Тигром їх було одинадцятеро. Переважно колишні військові та адаптанти — добре озброєні, зіграні й уже перевірені не одним складним виходом за межі Оплоту. Його група зайняла місця біля медиків та евакуаційного спорядження. Їх не треба було вчити прикривати цивільних або тримати периметр — ці люди давно навчилися діяти злагоджено й не плутатися під ногами.

Сам Тигр перевіряв кожну машину особисто. Пройшов уздовж колони, постукав кулаком по броні першої й зупинився біля мене.

— Боєприпаси завантажили, вода є, медикам допомогли. Дивлячись на вашу групу, не розумію, навіщо їдемо ми.

— Не всі ще звикли до нової броні. Ви допоможете людям, поки ми прикриватимемо евакуацію. Сьогодні у вас радше роль рятувальників, ніж бойової групи. Основне прикриття бере на себе десятка.

— Тоді ми готові до цієї прогулянки.

Він повернувся до своєї групи, цілком задоволений відповіддю.

Грим цього разу випросив у техніків ще й важкий гранатомет, заявивши, що кулемета для повноцінної рятувальної операції недостатньо.

Катерина стояла біля середньої машини й перевіряла медичні ящики. Поруч із нею хтось у захисному комбінезоні затягував ремені на контейнері з масками.

«Твоя невгамовна подруга з лабораторії ослухалася тебе, — озвався Каїр. — Вона вже влаштувалася в машині підтримки».

Придивився уважніше. Ярина відчула мій погляд, підняла голову й одразу вдала, що надзвичайно зайнята кріпленням контейнера.

«Схоже, Катерина погодилася взяти її як медика», — додав Каїр.

«Гаразд. Вона все одно знайшла б спосіб поїхати».

«Твоя здатність контролювати підлеглих вражає».

«Вона не моя підлегла».

«Звісно. Саме тому вона працює в лабораторії на нашому кораблі й ігнорує твої рішення».

Харон повідомив про готовність колони. Над двором піднялися розвідувальні дрони, а ворота почали розходитися, відкриваючи темну вулицю за периметром.

Зайняв місце в першій машині. Сьомий сів поруч.

Електричні двигуни ожили майже беззвучно.

Три бронемашини одна за одною виїхали з Оплоту.

За воротами колона розтягнулася, залишаючи між машинами по кілька десятків метрів. Двигунів майже не було чути, та три важкі броньовані корпуси однаково не могли пройти містом непоміченими. Колеса дробили скло, зминали шматки металу й скидали вбік уламки, які водії не встигали об’їхати.

Машини рухалися швидше, ніж під час попереднього виїзду. Харон проклав маршрут широкими вулицями, оминаючи завали й ділянки, де зруйновані будівлі могли обвалитися від вібрації. Над колоною йшли чотири дрони, ще два трималися позаду.

— Поки що навіть нудно, — пролунав у загальному каналі голос Льоші. — Може, тепер усі подорожі будемо так організовувати?

— Не звикай, — відповів Назар. — Наші справи лише почали налагоджуватися.

— Підтримка команди в тебе на найвищому рівні.

У провулку ліворуч з’явився перший заражений. Він кілька секунд дивився на машини, потім зірвався з місця й побіг слідом. За наступним перехрестям до нього приєдналося ще троє.

— Позаду шість цілей, — повідомив Харон через динаміки шолома. — Швидкість недостатня для зближення.