Розділ 26.

- - - Оплот - - - 

Корабель “Спис”

Аурелія стояла над розгорнутою схемою земель навколо Оплоту, поки Ярина по черзі збільшувала придатні для висадки ділянки. Більшість ґрунтів залишалися виснаженими або забрудненими, проте кілька секторів біля водосховища мали прийнятні показники. Якщо все вдасться, поселення отримає не лише городи всередині периметра, а й повноцінні поля.

— Ці культури витримають місцевий ґрунт? — запитала Аурелія, розглядаючи невеликі контейнери з насінням.

— Частина витримає, — відповіла Ярина. — Решту доведеться поступово пристосовувати. Спочатку висадимо невеликі пробні ділянки, простежимо за ростом, а вже потім вирішуватимемо, що можна розмножувати.

Вона торкнулася одного з контейнерів, на мить завмерла й відсунула його вбік. Своїм дивним чуттям Ярина вже навчилася відрізняти живе насіння від пошкодженого, хоча сама досі не могла нормально пояснити, що саме відчуває.

— Це не піде.

— Чому?

— Усередині вже почався розпад. Зовні все виглядає нормально, але сходів не буде.

Аурелія взяла контейнер, проте не відчула нічого, крім слабкого емоційного відбитка рук, які торкалися його раніше. Їхні здібності працювали зовсім по-різному. Вона відчувала людей, іноді тварин, а Ярина дедалі впевненіше розпізнавала процеси, приховані всередині живих організмів.

— Скільки часу потрібно, щоб зрозуміти, чи все вийшло?

— Для перших культур — кілька тижнів. Для справжнього результату — сезон. Якщо посадимо зараз, до холодів устигнемо зібрати насіння для наступної висадки.

На браслеті Аурелії спалахнув виклик. Ярина повернулася до схеми, а Аурелія відійшла трохи вбік і прийняла з’єднання.

— Ти де? — одразу запитала Міра.

— На кораблі.

— Досі?

У голосі дівчинки змішувалися нудьга й тривога, яку вона намагалася приховати показним невдоволенням.

— Мама лікує Артема. Він знову кудись вляпався, але каже, що все нормально. Добре хоч живий повернувся.

— Як він?

— Злий, бо мама не дозволяє йому вставати. Отже, житиме. А мені тут самій нудно.

Аурелія усміхнулася.

— І що ти пропонуєш?

— Приходь. Можемо пограти у відеоігри. Або попити чаю. Або просто посидіти, поки Артем розповідатиме, як він усіх урятував.

— Я якраз збиралася до Катерини. Зайду до вас дорогою.

— Точно?

— Точно.

— Тоді я поставлю чайник. І не зникай, як усі старі люди, коли кажуть, що зайдуть за кілька хвилин.

Зв’язок обірвався.

Аурелія повернулася до Ярини й допомогла скласти контейнери в лабораторний ящик. Прохання Іллі залишатися на «Списі» вона пам’ятала, але санчастина містилася всередині Оплоту, за кілька хвилин ходи від корабля. Зайти до Катерини й провідати Міру не здавалося справжнім порушенням.

— Я ненадовго, — сказала вона.

Ярина лише кивнула, не відриваючись від схеми.

Шлюз попереду вже відкривався в бічний відсік, де нерухомо стояли Пусті. П’ятий і Шостий повернули до Аурелії закриті масками обличчя, але не ворухнулися й не видали жодного звуку. Поряд із ними застиг Сьомий — новий, ще незнайомий, у такому самому темному спорядженні.

Проходячи повз нього, Аурелія раптом відчула цілий вир емоцій: захват, розгубленість, розчарування, цікавість і ще десятки відтінків, які змішалися в настільки дивний коктейль, що розібрати його було неможливо.

Вона мимоволі прискорила крок. Знала, що Пусті підкоряються Іллі й захищають Оплот, однак від цього моторошне відчуття не зникало. Зазвичай поруч із ними не було звичного емоційного шуму: ні цікавості, ні роздратування, ні втоми — лише слабкий, майже невловимий відбиток чогось живого, захованого надто глибоко.

Сьомий яскраво вибивався із цього правила.

Зовні все залишалося як завжди. Інженери працювали біля корабля, кілька людей розвантажували контейнери, з боку майстерень долинав металевий гуркіт. Ніхто не звернув уваги, коли Аурелія рушила до старої будівлі музею.

До санчастини можна було дійти через внутрішній двір, але там саме переганяли техніку. Вона обрала коротший шлях крізь музейне крило, де старі виставкові зали поступово перетворювали на житлові кімнати, склади й робочі приміщення.