Розділ 22.

Скрегіт повторився вже ближче.

Перший змістився до лівої стіни, залишаючи мені центральний прохід. Другий зупинив платформу так, щоб саркофаги не перекривали сектор вогню, й став праворуч. Жодної команди не знадобилося.

З темряви вискочила перша істота.

Низьке тіло вкривали нерівні чорні пластини, наче шкіра за два роки встигла обрости шаром обпаленого каменю. Голки Першого вибили з панцира темні уламки, але тварина не сповільнилася. За нею по стінах і підлозі рвонули ще три.

Перша врізалася в мене грудьми. Екзокостюм погасив удар, однак кігті ковзнули по броні й залишили глибокі борозни. З передпліч із металевим клацанням вийшли два леза.

Лівим лезом підхопив щелепу й відвів убік. Праве увійшло між пластинами під горлом, але істота продовжила смикатися. Довелося провернути руку й розітнути тканини до самого плеча.

Перший уже працював ножем. Він пропустив удар над головою, ступив під передню кінцівку й двічі загнав лезо в м’який проміжок біля суглоба. Коли тварина просіла, приставив іглостріл до розкритої пащі й натиснув на спуск.

Другий не відходив від платформи.

Одна з істот спробувала зайти збоку й стрибнути на саркофаги. Він перехопив її за шию в повітрі, вдарив об край бетонної стіни й коротким рухом армійського ножа перерізав те, що ховалося під нижньою пластиною. Тіло впало, а Другий одразу повернув платформу на попередню лінію руху.

Ще одна істота вчепилася мені в руку.

Лезо застрягло між її щелепами. Правим розсік бік, але чорні пластини лише тріснули. Тоді притиснув долоню до панцира й випустив імпульс майже впритул.

Вибух розірвав тіло зсередини.

Темні уламки вдарили по стінах. Перший переступив через тушу, змінив магазин і рушив далі, навіть не перевіряючи, чи залишився хтось живий. Другий повів платформу слідом.

Ми пройшли коридор, не знижуючи темпу.

Каїр на мить повернув зображення однієї з туш, що залишилися позаду. На внутрішньому екрані чорні пластини стали напівпрозорими, відкриваючи під собою густу мережу темних судин.

«Цікаві істоти».

«Тим, що погано вмирають?»

«Їхній зовнішній покрив містить пігментно-мінеральні структури, здатні поглинати частину іонізуючого випромінювання. Отриману енергію організм використовує для підтримання обміну речовин і прискореного відновлення тканин».

«Вони живляться радіацією?»

«Не повністю. Радіація не замінює їм воду й біомасу. Проте там, де звичайна тварина повільно помирає, ця майже не витрачає власних запасів на виживання».

За останніми герметичними дверима відкрився великий транспортний зал. Під стелею застигли старі крани, рейки розходилися до бетонних камер, а в центрі під шаром чорного пилу лежало щось настільки велике, що спершу я прийняв його за уламок обладнання.

Потім цей уламок повільно вдихнув.

Чорна маса піднялася на коротких товстих кінцівках.

 Уздовж спини одна за одною розійшлися нерівні пластини, схожі на шматки обгорілого бетону. Між ними ворушилися темні волокна, а з кожним рухом на підлогу сипався дрібний пил.

Істота розвернулася до нас.

Голови у звичному розумінні в неї майже не було. Передня частина тулуба закінчувалася широкою щілиною, яка розкрилася одразу в чотири боки. Усередині ворухнулися кілька рядів коротких зубів.

«Та сама мутація?»

«Так. Старий домінантний екземпляр. Він зайняв ділянку з найвищим фоном, тому міг майже не залишати лігво. Усе, що заходило всередину, забезпечувало решту необхідних речовин».

«Тобто ми самі зайшли до нього в годівницю».

— Відведи платформу до входу, — сказав я.

Другий уже рухав її назад.

Перший відкрив вогонь. Голки вдарили в передню частину істоти, вибили уламки пластин і розірвали один із сегментів щелепи. Вона здригнулася, але замість того, щоб упасти, притиснулася до підлоги й рвонула вперед.

Перший встиг зробити крок убік.

Масивне плече зачепило його й кинуло в бетонну колону. Удар був таким сильним, що поверхнею побігли тріщини. Іглостріл відлетів убік, але Перший приземлився на ноги й одразу вихопив ніж.

Я вистрілив з обох рук.

Два імпульси зійшлися на панцирі. Спалах освітив зал, темні пластини розжарилися й тріснули, проте більша частина енергії розійшлася по їхній поверхні. Істота повернулася до мене, не сповільнюючись.

«Каїре, чому вона ще рухається?»

«Ураження передньої частини не впливає на всі нервові вузли. Їх декілька вздовж тулуба».

«Чому я взагалі думав, що буде просто?»

Істота стрибнула.

Відштовхнувся вбік, але одна з кінцівок зачепила екзокостюм і розвернула мене в повітрі. Впав на плече, прокотився бетонною підлогою й піднявся раніше, ніж вона встигла змінити напрямок.

Перший уже був поруч із нею.

Він увігнав ніж між пластинами біля передньої кінцівки й потягнув униз. Темна тканина розійшлася, але замість крові назовні хлинула густа чорна рідина. Істота сіпнулася й ударила його боком.