Розділ 4.

У дверях стояв Хао Лінь.

Луска на шиї темніла під коміром, вертикальні зіниці різали підвальну напівтемряву, рука лежала біля руків’я катани. На ньому був сірий комбінезон команди корабля. На фоні чергових Хао виділявся не одягом навіть — спокоєм.

Він повільно подивився на мене.

На бинти.

На кров.

На камеру.

Потім так само повільно перевів погляд на чергового за дверима.

— Хто посадив його сюди? — спитав Хао тихо. — Обличчя перемотане, після міста він не подарунок. Але чому про повернення друга мені повідомила система, а не люди?

Від цієї тиші черговий зблід. Скоріш за все, чоловіка лякав навіть не сам Хао, а його нелюдський погляд.

Гнат, який сидів на лавці навпроти, теж завмер. Ще мить тому він розмовляв із таким самим в’язнем, як він сам. А тепер раптом зрозумів, що забинтований новенький із кров’ю під нігтями — не зовсім той, ким здавався.

— Хао, — сказав я. — Як там Артем? Ви встигли доставити його в медичний відсік?

Голос вийшов хрипким.

Він перевів погляд на мене. У зіницях щось сіпнулося, але обличчя лишилося нерухомим.

— Ти довго йшов. Не одну групу направляли на твої пошуки. Так, встигли. Усе добре.

— Місто не дуже гостинне. Довелося затриматись в одному місці. Ти і твої люди приймали препарати від Харона?

— Усе за планом. Препарати, тренування, завдання. Харон останнім часом вигадує таке, що іноді хочеться спитати, чи він точно на нашому боці. Навколо все сильно змінюється. Оплот росте.

Черговий біля дверей нарешті знайшов язик.

— Його затримали до з’ясування. На будівництві був інцидент. Людину вбили. А правила у нас однакові для всіх.

Хао навіть не повернув голови.

— Я так розумію, питати тебе про нього сенсу немає.

Черговий проковтнув відповідь.

Каїр сухо озвався:

«Твій рюкзак. Зразок із Гаю виносять зі сховища».

«Куди?»

«Не знаю. Але нам треба туди».

Я підвівся. Тіло ще боліло після роботи на будівництві й бійки із зараженим, але трималось. Гнат теж піднявся — повільно, ніби не знав, чи має право стояти.

— Його справу передайте мені на вивчення, — сказав я, кивнувши на Гната.

Хао коротко глянув на нього.

— Кого?

— Гнат. Затриманий після огляду. Там не все просто. Він допоміг мені дійти до стін Оплоту. Не хочу виглядати невдячним. А зараз нам треба до моїх речей. Терміново.

— Тут сьогодні взагалі нічого простого, — тихо сказав Хао.

Він зробив крок убік.

— Виходь. Пішли.

Я пройшов повз чергового. Той відступив сам. Добре. Хтось сьогодні вчився швидко.

У коридорі було сиро й тісно. Лампа над сходами блимала, кидаючи на стіни жовті плями. Десь вище перегукувалися люди, грюкали двері, пищала рація. Оплот жив своїм звичним шумом і ще не знав, що його зараз почнуть розбирати по швах.

— Ти знаєш, де мій рюкзак? — спитав я.

Хао на мить затримався.

Погана пауза.

— У приймальному блоці мали віднести на склад.

— Тобто його зараз транспортують зі складу?

Його обличчя стало ще спокійнішим.

— Пішли подивимось. А ти в бинтах на мумію схожий.

— Думаєш, ти перший мені це кажеш? Швидше до моїх речей.

Черговий позаду несміливо сказав:

— Але по рації вас просили провести його до медичного…

Я повернув голову.

Він замовк.

Хао ледь помітно нахилив голову, майже як тоді, у старі часи, коли визнавав чужу правоту без зайвих слів.