Розділ 34.

Двері автобуса стояли розкриті. Гарячий вітер задував усередину разом із хрипом, пилом і першими зараженими.

Перший влетів у прохід ривком, майже на карачках. Я встиг збити його ломом убік, у сидіння, але слідом уже лізли ще двоє. За спиною закричала жінка. Не довго — до того моменту, як один із них дістав її біля сходинок. Дитина вислизнула з її рук і вдарилась об підлогу, ковзнувши в кров.

Над головою ще стріляли. Солдат на даху працював короткими чергами, відсікаючи тих, хто дерся по борту й ліз у двері. Скло сипалось усередину. Метал гудів від ударів. Салон уже не був автобусом. Він став коробкою, забитою живим м’ясом, страхом і тими, хто прийшов жерти.

— Назад! — крикнув я, сам не знаючи кому саме. — За мною!

Двоє цивільних, що ще були на ногах, сіпнулись до мене інстинктивно. Інші вже не слухали нікого. Хтось ліз через сидіння. Хтось бився в шибку руками. Хтось просто кричав, поки його рвали в проході.

Апостол дивився на це спокійно.

Не як людина, яку теж ось-ось накриє хвиля. Як той, хто дочекався правильного моменту.

— Бачиш? — сказав він крізь загальний крик. — Старий світ завжди закінчується однаково. Вони думають, що хочуть безпеки. Насправді їм потрібен хазяїн.

— Зараз покажу тобі хазяїна, — видихнув я.

«Відступай», — сухо сказав Каїр. — «Рана на боці знову відкрилась. Ніж у грудях був не так давно, якщо ти раптом вирішив про це забути. Ти не витримаєш довгий бій у такому стані».

Я проігнорував його й пішов уперед.

Апостол посміхнувся.

Він уже не прикидався проповідником. Його здорова рука смикнулась, кігті клацнули в повітрі, і в наступну секунду він опинився в проході так швидко, ніби салон сам виштовхнув його мені назустріч.

Я встиг дати імпульс із бластера. Спалах ударив йому в груди, відкинув на сидіння, обпік тканину й м’ясо — але не зламав. Він врізався спиною в спинку, на мить завмер, а потім рвонув назад у бій ще до того, як у повітрі розвіялась гаряча кіптява.

Меч Тео пішов назустріч.

Кігті вдарили по лезу, дзенькнули, прослизнули вниз. Я відвів корпус, але запізнився на півдолі секунди — один із кігтів розпоров рукав і пройшов по плечу. Гаряче одразу залило руку. Апостол не дав дистанції. Втиснувся ближче, вдарив корпусом, і мене з гуркотом втиснуло в поручень так, що ребра відгукнулись тупим болем.

«Не міняйся ударами, — різко сказав Каїр. — Він свіжіший. Ти вже програєш по ресурсу».

За спиною ломом ударило в кістку — хтось із заражених дістався до сидінь, і цивільний завив так, що звук різонув навіть крізь загальний хаос.

«Ліворуч. Ще один».

Я розвернувся майже всліпу й вистрілив у двері. Ближній заражений звалився прямо на сходинки, збивши другого. На одну секунду прохід очистився — рівно настільки, щоб я побачив: жінку біля вікна вже розпороли, літній чоловік ще намагався підвестися, а та дитина, що впала, повзла в бік сидінь, не розуміючи, куди дівається її мати.

Апостол знову був поруч.

Він зайшов низом, як звір, що вже вивчив мою реакцію. Я спробував перевести бластер впритул, але кігті вдарили по зап’ястю. Зброя вилетіла, дзенькнула об поручень і зникла під ногами — серед крові, тіл і судомно сіпаючихся рук.

— Тепер краще, — сказав Апостол.

Він ударив знову — не по голові й не в груди, а туди, де вже боліло. Кігті ковзнули по боку, розкриваючи стару рану ще ширше. В очах мигнуло білим.

«Форсаж», — коротко кинув Каїр.

Світ стиснувся.

Крики відійшли далі. Кров повисла в повітрі густішими краплями. Я бачив, як напружуються сухожилля в його плечі ще до удару. Як заражений, що дерся через сидіння, ще тільки відкриває пащу. Як дитина позаду стискає край сидіння обома руками.

Меч пішов коротко. Вгору. Назад. Убік.

Апостол відскочив, але запізно — лезо розкрило йому бік. Темне м’ясо розійшлося, і я відразу добив плечем, втискаючи його в поручні. Він шипів, скалився, бив кігтями мені в груди й передпліччя, а я рубав і тиснув. Форма Тео рятувала, однак час від часу Апостол усе ж прорізав у ній і в мені нові отвори. Я чув тільки Каїра:

«Праворуч. Нижче. Сустав. Шия».

Я майже дотиснув його. Майже.

Підказки перед очима вже не встигали за подіями. А може, це я перестав за ними встигати.

Апостол рвонув культею.