Розділ 23.

Зала вже не тримала ні правил, ні сторін. Змінені ввірвалися в неї, і будь-яка розмітка стала лише підказкою, а не законом — траєкторії рвалися, кольори збивалися, паніка розтікалася між людьми. Пріор стояв ближче до виходу, перекриваючи напрямок тілом і ритмом. Його люди збивалися до нього не тому, що вірили — тому, що біля нього було менше дурних рухів. Я пробився крізь потік ударів і плечей: прибрав одного на підході, відтиснув двох у бік, щоб не звалили прохід, і ще одним імпульсом погасив ривок зміненого, який ліз низом.

— Пріор, — сказав я в зовнішні динаміки. Голос вийшов глухий, металевий. — Я організую евакуацію. Веди людей на дах. Зараз.

Він не здивувався. Лише окинув екз поглядом, як оцінюють інструмент — чи витримає ще хвилину.

— Твоя допомога не завадить, — відповів він рівно. — Тут уже не про “хто головний”. Тут про “хто встиг”.

— Я допоможу. Але спершу заберу своїх.

Пріор кивнув так, ніби це було єдине нормальне рішення. Шипи на його передпліччях на мить висунулися — коротке попередження тим, хто ще хотів штовхатися в неправильний бік.

— Забирай. Я тримаю вихід. Далі — сходи.

Я повернув голову до хаосу й запитав подумки:

— Каїре. Де Саміра і Хао?

Відповідь прийшла одразу, без паузи, як рядок у системі:

«Та сама кімната. Другий коридор праворуч від виходу. По дорозі — двоє заражених і один із “халатів”».

Плече, забризкане ферментом, пекло під стиками, але я не дав собі зупинитися на відчутті. Біль уже був лише фоном. Даси йому вийти наперед — отримаєш вирок.

Перший заражений вискочив із дверей, як зіпсований рефлекс. Я забрав його коротко й зрушив убік, щоб тіло не перекрило коридор. Другий ковзнув низом, на швидкості, яку нормальне око ловить уже після наслідків. Я зламав йому траєкторію, і він вдарився плечем об стіну, залишаючи по штукатурці брудну смугу. Додав ще раз — туди, де рух ламається найшвидше.

Той у “халаті” стояв далі, спокійний, як на процедурі. В руці — темний липкий згусток. Він не біг і не кричав, він просто прицілювався в стики.

Я не дав йому кинути. Постріл — і згусток упав на підлогу, розтікся плямою, яку не хотілося торкатися навіть поглядом.

Я пішов далі — до кімнати, де лишалися мої.

Двері були напіввідчинені, і з щілини тягнуло металом та теплом — не затишним, а тим, що лишається після роботи леза. На підлозі біля входу лежали двоє заражених. Один — з обличчям, застиглим у спробі дістати когось ще. Другий — під стіною, розрізаний так чисто, що це виглядало майже спокійно.

Хао стояв у прорізі, катана опущена, але рука не розслаблена. Його вертикальні зіниці ковзнули по мені й затримались на лініях екзу, ніби він рахував, де саме я вже “не такий”.

— Довго тебе не було, — сказав він рівно. — Я вже почав думати, що ти знову все ускладнив.

— Як тільки зміг — одразу до тебе, — відповів я. Це прозвучало простіше, ніж було всередині.

Хао кивнув на подряпану пластину й темну борозну на передпліччі.

— Де вже іграшку подряпав?

— Краще не питай, — сказав я. І не додав нічого.

Саміра сиділа біля стіни, ніби її посадили й забули. Спина рівна, руки на колінах, погляд — в одну точку на підлозі. Без сліз, без тремтіння, без зайвих рухів. Ніби вона зменшила себе до мінімуму, щоб не розсипатися.

— Саміро, — тихо сказав я.

Вона не відреагувала. Ні рухом, ні поглядом.

Я видихнув і підвівся.

— Хао. Тримай Саміру поруч. Не відпускай ні на крок. Я прориватиму шлях. Евакуація вже йде. Нам потрібно на дах.

Хао подивився на Саміру коротко й уважно, оцінюючи її стан, і кивнув.

— Зрозумів.

Це прозвучало так, ніби навколо не будівля, що гниє від зубів, а чергова задача, яку треба пройти до кінця. Мені це було потрібно більше, ніж будь-які слова підтримки.

Він підняв Саміру обережно, але без вагань. Вона дозволила — тіло слухалось чужих рук, як предмет, який перенесли з місця на місце. Катана лишилась у його правиці, і я знову побачив: він не “тримав зброю”. Він тримав себе.

Я вийшов у коридор першим. Там уже було тісно від звуків: кроки, крики, удари, глухий гуркіт знизу, що наближався. Заражені тяглися в цей сектор як вода в тріщину.

— Рухайся за мною, — кинув я через плече. — Не зупиняйся.