Розділ 21.

Коридори глухо відбивали кроки. Світло техвідсіку лишилося позаду — у візорі трималися тільки маршрут і тонка лінія каналу Харона.

— Спробуй ще раз вийти на зв’язок із музеєм.

— Прийнято, капітане. Повторне з’єднання, — рівно відповів Харон.

У полі зору побігли рядки: синхронізація… канал активний… помилка прийому.

— Перемкни на мене, якщо піде відгук. Хочу чути сам.

— Підтверджено. При виявленні зворотного каналу — пряме з’єднання.

Коридор розширився, і ангар відкрився чистим, порожнім простором. Тут пахло металом і пилом, але світло було ясне. Уздовж борту стояли дві машини: низька броньована платформа без скла — суцільний корпус, і важкий колісний транспортер, утилітарний, ніби створений тягнути, а не воювати.

Біля техніки вже зібралися свої: Артем, Шелл, Хао, Аурелія. Хтось підтягав кріплення, хтось перевіряв живлення, хтось просто стояв і чекав, коли це нарешті стане наказом.

Каїр вклинився в думку сухо: «З Хароном кермувати зможе будь-хто. Це не пілотування — це виконання підказок. Але один раз — і досить. Після сьогоднішнього тобі потрібен пілот. Дисципліна — це навик».

Шелл кивнув на низький корпус.

— Це воно?

— Харон, підтверди. Що в нас.

— Повітряний транспортер ближнього радіуса, — відповів Харон. — Конфігурація: пілот + два пасажири. Керування — через зовнішні камери. Броньований корпус. Бортова турель — активна. Рекомендовано для швидкого переміщення під загрозою.

Артем прижмурився.

— І як ним керувати? Там кермо є чи молитва?

— Я веду паралельний канал, — спокійно сказав Харон. — Підказки — в реальному часі. Помилки — обмежені протоколом безпеки.

Аурелія зробила крок ближче. Не впевнено — але вже без відступу.

— Я зможу?

Я подивився на неї. Вона не була бійцем. Але зараз потрібне було інше.

— Спробуєш, — сказав я. — Харон поведе. А далі вже навчишся нормально.

Хао обійшов глайдер півколом і торкнувся борта пальцями.

— Гарно. Не як наші тазики.

Шелл фиркнув. Артем пробігся рукою по кріпленнях екза — швидко, по-робочому. Не нервував. Просто звіряв, чи все сидить так, як має перед брудною роботою.

Харон відзвітував:

— Енергозапас глайдера: 94%. Турель — активна. Канал зв’язку з музеєм: активний. Вхідний відгук — відсутній.

Я затримав погляд на порожній лінії статусу. Потім відвернувся.

— Збираємось. Вихід одразу.

Екзокостюм сів на мене не одразу. Спершу — вага. Наче на плечі поклали метал, і з ним треба було рухатися.

Потім фіксатори зійшлися по ребрах, стегнах, ключицях. Без болю — просто щільно. Пластини “вирощені” на каркасі, гладкі, без зовнішніх швів. На секунду здалося, що я в чужому тілі: занадто правильному, занадто зібраному.

— Калібрування вузлів руху завершено, — сказав Харон. — Режим: підтримка. Посилення — механічне. Живлення — автономне.

Я зробив крок.

І костюм забрав вагу в роботу. Сервоприводи відпрацювали в той самий момент, коли я ще тільки думав рух. Коліно не “пружинило” — працювало. Стегна тягнули вперед рівно стільки, щоб не спіткнутися. Спина стала жорсткішою, ніби хребет отримав зовнішню опору.

Я стиснув кулак — і відчув легке натягнення по передпліччю. Усередині щось підлаштовувалось під хват.

Візор вивів просте: тиск, кисень, заряд модуля, температура вузлів. По краю миготіла мітка: перегрів — можливий.

У передпліччях сиділа готовність — не сила й не азарт. Просто функція, яка чекає команди.

Каїр у голові сказав сухо: «Це не твоя сила. Це інструмент. Не плутай».

Я зробив ще два кроки, різко зупинився, перевірив баланс. Костюм не тягнув і не підштовхував. Він тримав мене там, де я вирішив стояти.

Ми зібралися без зайвих слів. Сірі костюми зійшлися суцільно, екзи клацнули фіксаторами й потягнули вагу в “норму”. Шелл перевірив гвинтівку. Артем звірив приводи на стегнах. Хао закинув меч на спину й прибрав пістолет так, ніби робив це не вперше.