Розділ 35.

Всередині було темно так, ніби темрява мала вагу. Повітря липло до обличчя, а запах гнилих тканин бив у ніс, як удар — різко, без попередження.

«Шість теплових сигнатур. Три — нерухомі. Три — активні. Перший контакт — через три секунди.»

Команди лягли на язик самі — не красиві, не героїчні. Просто потрібні.

— Артем, щит високо.

— Тримаю.

— Хао — зліва.

— Так.

— Саміра, стріляєш тільки по моїй команді.

— Зрозуміла.

Крок уперед — і підошва ковзнула по чомусь вологому. Очі звикали повільно, поки Каїр не підсвітив силуети тонкими контурними лініями — наче хтось обвів їх на склі.

Перше вилетіло з темряви на висоті обличчя. Худе, як висохла шкіра, але швидке — не бігло, а летіло.

— Артем!

БРЯСЬ — щит прийняв удар у повітрі. Заражений перекрутився, упав боком, і Артема відкинуло на півкроку, але він встояв.

Хао вже був поруч. Короткий удар катаною — чистий, точний. Шия розійшлася, бризнуло темним.

— Один, — сказав він так, ніби назвав номер квартири.

«Другий — зверху.»

Стеля провалилася з риком. Звідти зісковзнула масивніша істота — роздутий живіт, руки довгі, як батоги.

Артем виставив щит, але удар прийшов збоку. Метал загудів, хлопця кинуло на коліна.

— Відступ! — вирвалося.

— НЕ ВІДСТУПЛЮ! — гаркнув Артем і втиснув меч. Неідеально — але всім тілом. Лезо увійшло в бік і застрягло в товщі м’язів.

Заражений ревонув.

Каїр увімкнув нейроприскорення так різко, що світ став сірим. Звук зменшився, а час — розтягнувся, як гума. Рухи ворога стали повільними, майже смішними. Лише не було нічого смішного.

Спис влетів у горло — раз. Прорвав м’які тканини — два. Продавив аж до хребта — три.

Світ повернувся ривком. Мутант хрипнув і завалився на спину, затоплюючи підлогу чорним.

«Третій — справа. Готуйся.»

Третій був низький і швидкий, схожий на загнутого павука. Він мчав на Саміру.

— Лягай!

Вона впала на коліна майже миттєво. Стріла злетіла й пройшла просто крізь вухо істоти.

Недостатньо.

Воно долетіло за секунду.

Артем ударив щитом збоку — з усією вагою свого кам’яного тіла. Заражений влетів у стіну, хруснув кістками. Хао добив одним рухом по шиї.

Повітря затремтіло.

«Другий поверх. Праворуч — ще один.»

Кроки: два швидких, один повільний. Шурхіт, ніби щось тягнули по підлозі.

Жестом дав знак підніматися.

На другому поверсі перша тінь вилетіла так швидко, що рух був змащений.

— Артем!

Щит був уже там. Удар — сильний, але контрольований.

Спис увійшов у спину зараженого і продавив вниз. Чорна кров пішла з запахом металу.

Далі щось зашипіло.

Друга істота лізла по стіні — занадто плавно, занадто тихо. Рот розкрився горизонтально, пальці розтягнулися, як лапи.

Саміра натягнула тятиву. Пальці тремтіли — але не здалися.

— Дихай, — сказав тихо.

Стріла пішла рівно. Пройшла через очну западину, і заражений упав, хапаючи повітря порожнім ротом.

— Я… влучила? — вирвалося в Саміри так, ніби вона сама не повірила.

— Якщо ти ще раз так “випадково” влучиш, я теж перелякаюсь, — буркнув Хао, витираючи кров з леза. — З таким тоном стріляють, коли випадково натискають спуск.

Артем, задиханий, але живий, усміхнувся криво.

— Та вона просто скромно каже: «я майстриня».

Саміра почервоніла й не відвела погляду.

І саме в цю мить сталося те, що мало статися рано чи пізно.

«Останній — у квартирі праворуч. Нерухомий… тепловий слід активний.»

Рух уперед вийшов швидшим, ніж треба. У темряві промайнув ще один теплий контур — уламок труби чи відбиток тепла на металевій арматурі. Каїр позначив, але не встиг проговорити. Саміра побачила тінь і зробила висновок за секунду.

Стріла зірвалася.

Я перехопив прохід і зробив крок у її сектор — на півоберта, рефлекторно.

І стріла влетіла в ногу нижче коліна, збоку. Біль ударив хвилею так, що в горлі став крик.

— А…

«Серйозність пошкодження: низька. Ступінь твоєї драматичності: висока.»

«Стояти. І не падати красиво. Це не сцена.»

Холодок у свідомості — і біль згас, залишивши тупе, гаряче тремтіння.

— Ти блокуєш біль? — подумки.