Розділ 27.

Спочатку був звук.

Низький, розтягнутий — ніби десь далеко сотні металевих плит падали одна на одну, і світ не встигав ковтати відлуння.

Потім прийшов світ — не сон і не марення. Скидання пам’яті. Як коли зриває різьбу, і механізм прокручується на порожньому ході.

Каїр колись казав: у критичні моменти мозок чіпляється за найстійкіші шаблони.

У Тарна таких шаблонів було забагато.

Стояв на укріпленій позиції Тео.

Не просто форпост — вузол оборони: багатоярусні стіни з композиту, шви енергії вмонтовні в блоки, рови з сенсорними мінами, шарнірні вежі з турелями. За першим рядом — другий: нижчий, товстіший, із точками під важкі енергопушки. Усе живилось від реакторного контуру, і його пульс відчувався навіть крізь ґрунт — тремтіння під підошвами, як серцебиття великої машини.

У дворі хтось кричав коротко, по-офіцерськи:

— Лівий контур, підживлення!

Вежа поруч пригасла на мить — форпост кліпнув від болю.

Спереду темрява йшла суцільною стіною.

Крейтанський штурм.

Крейтанці — ворог, про якого в академіях говорять пошепки.

Демоноподібні. Важкі. Вирощені для війни. Великі — як живі фортеці. Менші — як різальні машини, де кістка стала клинком. Їхні світи — казарми й литваки, броня й плити для нових воїнів, експансія без гальм.

Тео знали: якщо штурм почався — його не “пересидиш”. Його або тримають, або гинуть під ним.

І це знання було в мені, як інструкція, вшита в нерви.

Відчувалась вага броні на плечах. Металевий присмак озону в роті. Пил. Гул двигунів десь далеко — грудна клітка ловила його як удар.

Повз пронісся розвідник Тео — шолом із блакитними смугами, широкі плечі.

— Другий сектор прорвано. На східному фланзі — масивні. Тримай цей сектор!

Слова були чужою мовою — і водночас рідною. Ніяких перекладачів. Ніяких зусиль. Сенс лягав одразу, як наказ.

Піднялась штурмова гвинтівка — гладкий сріблястий корпус, синє світіння вздовж ствола, теплий метал у долонях. Не “лінійна” зброя — енергетичний комплекс: зарядні комірки, імпульсний ствол, плазмові розряди замість куль.

І відкрив вогонь.

Крейтанів було забагато.

Лінія Тео світилася вогнем. Із веж били стаціонарні пушки — промені були товсті, майже матеріальні, розтинали темряву. Мобільні розрахунки працювали з флангів, посилаючи в орду пакети плазми.

Там, де залпи Тео стискалися з лавиною Крейтанів, земля закипала: камінь спікався в скло, повітря тремтіло, а демоноподібні силуети вирізались на спалахах чорними фігурами з кошмару.

Вони були як рухомі скелі: темні, важкі, кістяні плити на грудях, роги, червонуваті прожилки в м’язах — пульсували, як жили каменю.

Перший упав після трьох пострілів — сині спалахи розірвали плече чорним пилом.

Другий — після двох, у шию.

Третій ішов уперед навіть тоді, коли з грудини вибухала темна розсипчаста хмара.

Земля під ногами тремтіла сильніше.

Масивний стрибнув у передню лінію оборони й приземлився так, що ґрунт тріснув, а стіна позаду скреготнула.

— МАСИВНИЙ ЙДЕ ДО ТЕБЕ! — крикнули з тилу.

Не треба було попереджень. Небезпека накотилася важкою глухою хвилею — прямо в груди.

Постріли бризкали синім, але він ішов крізь них, хитаючись, ревучи. Від реву серце пропускало удари.

Удар.

Гвинтівка вилетіла з рук.

Другий удар — і мене кинуло на землю. Броня скреготнула об каміння, вібрація пішла по спині до зубів.

У грудях щось тріснуло. Ребро? Шов? Біль був занадто реальний, щоб бути “баченням”.

Горло видало лише короткий хрип.

Рука пішла за спину й витягла два короткі мечі — резервний план.

Не стандартний арсенал. Пара клинків Дому: сплав, який не йде в масове виробництво, енергійні мікроканальці всередині. При активації — тонкий сріблясто-блакитний відблиск.

Подарунок за кампанію. Знак, що тебе бачать не просто солдатом.

Мечі блиснули двома чистими смугами під прожекторами.

Масивний кинувся вперед. Кроки — як падіння валунів.

Ухил — низько, по піску.

Удар двома мечами: один — у підколінне сухожилля, другий — під реберну плиту, в щілину між кістяними пластинами.

Він заревів так, ніби камінь зсунувся лавиною. Замахнувся величезною рукою.

Мечі стали хрестом.

Удар був таким, що людині зламав би шию й грудну клітку. Тіло відгукнулося тупим болем до темних плям перед очима. Броня тріснула по швах — але я встояв.