Розділ 36.

- - - Кхар-Саал. - - - 

Морозов Ілля

Голос системи стих. Я залишився посеред величезного круглого майданчика з неприємним усвідомленням, що чергова халепа знайшла мене швидше, ніж я встиг відпочити. Судячи з усього, моєї згоди на участь у випробуванні ніхто й не збирався запитувати.

Арена виявилася порожньою. Кілька ярусів галерей здіймалися над темним, пошматованим ударами покриттям, але жодного глядача там не було. Лише невеликі літальні пристрої безшумно переміщалися під стелею, час від часу повертаючи в мій бік блискучі лінзи.

Опустивши погляд, мусив визнати, що виглядаю не надто вишукано. Туніка після зустрічі зі зграєю хижаків мала жалюгідний вигляд, плащ перетворився на обірваний шмат тканини, а під ребрами досі пульсував біль. Навіть стояти нерухомо було неприємно: м'язи ніг дрібно тремтіли, нагадуючи, скільки всього довелося пережити за останній час.

За дальніми воротами загуркотів механізм.

Стулки повільно розійшлися, відкриваючи освітлений коридор. Спочатку я побачив лише високу постать, що наближалася неквапливими кроками. Коли вона підійшла ближче, стало зрозуміло, що переді мною жінка. Незнайомка вийшла на майданчик, і я мимоволі міцніше перехопив алебарду.

Зростом вона не перевищувала мене, але була значно стрункішою за Хралінів. Червоно-мідну шкіру місцями вкривала дрібна луска, над головою здіймалися темні рогові виступи, а за спиною складалися крила. Тіло захищав неповний обладунок із темної потертої шкіри та жорстких вставок. Він залишав відкритими руки й частину боків, не заважаючи рухам крил і хвоста. Біля пояса висіли два трохи вигнуті клинки різної довжини.

«І що це ще таке?»

«Імовірно, дракар, але з ознаками іншого виду. Незвичайне поєднання. Для точнішого висновку потрібен аналіз, утім зараз це зайве. Дракари відомі тим, що непогано ладнають із вогнем. Будь обережний».

«Тут щось розслабитися ніяк не виходить».

Незнайомка тим часом окинула поглядом порожні галереї, затрималася на зачинених воротах і тільки тоді зосередилася на мені. Її очі ковзнули по алебарді, розірваному одягу й відкритих ранах. На обличчі з'явилася зухвала усмішка.

Над майданчиком пролунав голос оголошувача.

«Вистава розпочинається, — переклав Каїр. — Умовою здобуття знака є перемога над противником».

«Я так розумію, перемагати доведеться не в карти».

Усмішка незнайомки стала ширшою, відкривши ряд гострих зубів. Вона повільно вихопила обидва клинки, коротким рухом перевірила їхню вагу й розвела руки. Довший тримала трохи попереду, коротший — ближче до тіла. Крила ледь розійшлися, хвіст піднявся над підлогою, а сама вона трохи зігнула ноги.

Мені цей рух не сподобався.

Вона раптом зірвалася з місця.

Я встиг підняти алебарду саме тоді, коли довший клинок уже наближався до мого обличчя.

Метал ударив об метал із таким звуком, що аж занило в зубах. Довгий клинок ковзнув по древку алебарди, а коротший одразу пішов знизу, намагаючись дістати незахищений бік. Довелося різко відступити, розвертаючи зброю навколо себе, але незнайомка вже змінила напрямок атаки. Її хвіст просвистів біля коліна, змусивши мене підстрибнути й остаточно втратити зручну позицію.

«Швидка, зараза!»

«Добре координує рухи. Зверни увагу на крила — вони допомагають їй утримувати рівновагу та змінювати напрям атаки під час різких маневрів».

Порада виявилася своєчасною. Відштовхнувшись від підлоги, противниця раптом змінила напрямок просто в повітрі. Один клинок відвів мою алебарду вбік, другий блиснув біля горла. Я встиг нахилитися, відчувши, як холодне лезо ковзнуло по волоссю, і відповів коротким ударом древка в живіт. Незнайомка зігнулася, але замість відступу вхопилася за зброю хвостом.

— Та скільки ж у тебе рук?!

Різко потягнув алебарду на себе, водночас ударивши ногою. Вона відпустила древко, відскочила й приземлилася за кілька метрів, виставивши обидва клинки перед собою. На її обличчі знову з'явилася зухвала усмішка, хоча удар, схоже, виявився відчутним.

Нарешті отримавши кілька секунд перепочинку, я змінив хват. Алебарда була довшою за її клинки, і цю перевагу потрібно було використовувати, а не дозволяти їй постійно скорочувати дистанцію. Зробив крок уперед, спрямовуючи вістря в груди, але в останню мить повернув зброю й завдав рубального удару по ногах.

Вона підстрибнула, широко розкривши крила. Відразу після приземлення спробувала наблизитися, проте я вже повертав алебарду для наступного удару. Довелося їй відступити, а мені нарешті вдалося нав'язати власну дистанцію.