Розділ 34.

- - - Кхар-Саал. - - - 

Морозов Ілля

До поселення залишалося зовсім небагато. Стежка поступово ставала ширшою, зарості рідшали, а поміж дерев уже проглядалися залишки старих промислових споруд. Один із хралінів ішов попереду, обережно вибираючи дорогу, другий допомагав пораненому молодому товаришу, який дедалі частіше зупинявся перепочити.

«До речі, чому ти так легко погодився на цю прогулянку? З отрутою ж обіцяв упоратися сам».

«Швидкість нейтралізації токсину залишає бажати кращого. До того ж, переглядаючи записи попередніх Ігор, я натрапив на досить цікаві відомості».

«І що тебе там могло зацікавити? Якісь невивчені види паразитів?»

«Продовжуватимеш жартувати — і кількість невивчених видів, з якими тобі доведеться познайомитися особисто, лише зростатиме. А зацікавило мене ставлення кандидатів від великих родів до місцевих мешканців. Деякі мисливці використовували їх як приманку, забирали припаси, примушували допомагати в Полюванні. Траплялися навіть випадки знищення цілих невеликих поселень через підозру в підтримці суперників. І найцікавіше — усе це спокійно транслювали глядачам. Жорстокість лише підвищувала популярність таких кандидатів».

Мимоволі поглянув на хралінів попереду. Старший саме поправляв пов'язку на нозі молодого, намагаючись не зачепити пошкоджені тканини.

«І це норма в їхньому суспільстві?»

«Формально за вбивство мисливця іншого роду передбачене суворе покарання. Але ці мешканці належать до залишків роду, який давно втратив своє становище. Вони не мають представництва у Великій Раді, а члени великих родів не вважають їх рівними собі. Зручний спосіб визначати цінність життя за походженням».

«І що ти хочеш там побачити?»

«Ці істоти мешкають в угіддях поколіннями. Мені цікаво, як вони пристосувалися до такого існування. До того ж місцеві можуть знати про небезпеки цієї території більше, ніж будь-який архів».

Не став сперечатися. Власне, думка була непогана.

Незабаром дерева розступилися, відкриваючи невелике поселення. Воно розкинулося вздовж широкого каналу, заповненого темною водою. Частина будинків стояла на залишках старих фундаментів, інші були прибудовані безпосередньо до масивних промислових конструкцій, давно вкритих рослинністю.

Між спорудами тягнулися вузькі доріжки, місцями вимощені рівними плитами. Поблизу одного будинку кілька хралінів ремонтували щось схоже на насос, а трохи далі двоє малих ганяли невелику шестиногу істоту, яка вперто намагалася сховатися між ящиками. Побачивши мене, обоє завмерли й почали розглядати з неприхованою цікавістю.

Мої супутники повели мене до невеликої будівлі поблизу центрального майданчика. Біля входу старший мисливець щось швидко пояснив одному з мешканців. Той поглянув на пораненого й одразу зник усередині.

Незабаром назовні вийшов хралін у світлому багатошаровому одязі, який помітно відрізнявся від звичного мені спорядження місцевих. На широкому поясі висіло кілька невеликих інструментів. Оглянувши ногу молодого, він видав серію коротких звуків і жестом показав, щоб пораненого занесли всередину.

«Місцевий лікар, — пояснив Каїр. — Пропонує оглянути й тебе».

Показав йому пошкоджене передпліччя. Лікар уважно придивився до подряпини, потім перевів погляд на медальйон Сетх-Нар. Його гребінь ледь піднявся, але за мить він жестом запросив мене пройти за ним.

Усередині виявилося кілька кімнат, обладнаних медичними лежаками та незнайомою апаратурою. Молодого мисливця відразу забрали в сусіднє приміщення, а мене посадили біля невеликого столу. Лікар витяг із шафи темну посудину, налив трохи густої рідини у дві невеликі ємності й одну з них випив сам.

Потім простягнув другу мені, щось пояснюючи.

«Каже, що знає, хто ти, — переклав Каїр. — І запевняє, що не має наміру завдавати шкоди кандидатові Ігор. Це протиотрута, яку вони використовують після поранень, завданих місцевими членистоногими».

«Тоді спробуємо».

Рідина виявилася густою, гіркою, з неприємним металевим присмаком. Ледве проковтнув її, як лікар задоволено клацнув щелепами й заходився обробляти подряпину прохолодним розчином. Після цього наклав тонку пов'язку та кількома жестами попросив поки не рухати рукою.

«І скільки тепер чекати?»

«Препарат уже починає засвоюватися. Оніміння має поступово зменшитися, але повного відновлення доведеться трохи зачекати».

Лікар ще раз оглянув мене, затримавши погляд на іншому передпліччі. Там досі темніла цятка від укусу мошки, про яку після сутички з членистоногими я вже майже забув. Хралін наблизився, уважно роздивився почервонілу ділянку й дістав із пояса тонкий інструмент.